Рудка та горіхи

Білочка Рудка стояла на порозі власної комори. Вона була впевнена, що у них з бабусею повну запасів, але коли заглянула до комори аж сіла з несподіванки. Подивилася зараз вліво і вправо а там пусто.
Пахло свіжою тирсою. І жодного натяку на горіхи та шишки.
Лише в дальньому куточку руденька побачила пір'їну.
"Дивно у нас таких птахів я не бачила."
Біла та довга вона явно потрапила сюди з вітром.
Але де шукати запаси?
Тут Рудка побачила щілинку у дереві. Якраз на розмір найбільшої шишки.
Може вони просто звалилися донизу? Разом з горішками?
Білочка вибігла з комори і спустилася до коріння дерева.
Там жила мишача сімейка. І руденька дружила з мишеням Піком.
Він якраз вибіг з домівки і кудись радісно кричав.
Тво дорозі ледь не збив подружку.
- Куди несешся? - спитала Рудка.
- Біжу кликати всю нашу родину. Нам вночі стільки шишок і горішків впало на голову.
- Це наші запаси, - мовила білочка. - і я просила б їх повернути.
- З комори? - перепитав малий.
Він знав, що у білочки десь тут поруч сховок.
Але не думав що над їхньою домівкою.
- Тоді ми звичайно все повернемо. Але, стривай, чого вони впали?
- Дерево тріснуло.
- Нам теж доведеться нову нірку шукати?
Очі мишенятко стали великими великими від страху адже тут він народився І виріс.
- Не переживай, у лісі місця всім вдосталь. Знайдете, як і я нову комору.
Нова комора знайшлася зовсім поруч, у сусідній сосні.
А з мишачою ніркою пощастило під буковим пеньком.
Щасливі звірята повернулися до до шишок та горішків.
- Це все Рудки та її бабусі, - повідомив Пік.- Допоможете повернути? Наше дерево тріснуло.
- Але ми вже знайшли нову комору і нову нірку, - заспокоїли усіх малята.
І наступні кілька годин миші й білочка потратили на переїзд.

© Марія Солтис-Смирнова