Єнотик Чу

У лісі, поблизу галявини, де любили відпочивати люди, жив Єнотик Чу. Прозвали його так тому, що все ЧУв, трохи ЧУдив, але найбільше казав "баЧУ" і "віддяЧУ".
Прокинувся він якось вранці, ліс вкрив легкий туман з озерця.
І Чу хотів набрати собі свіжих грибів, помити у озерці та поснідати.
Та, от халепа. Він нічого не бачив і не відЧував смачних запахів. Лише сморід.
Подивився довкола - все біле. Довелося йти від одного засміченого місця до іншого лише по нюху.
Залишки їжі, котра вже геть не годилася, щоб її куштували, Чу закопав.
А от що робити з усіляким непотребом у вигляді коробок? Вони теж забруднювали не лише ліс, а й повітря! Позгрібав їх у купу. А тоді пішов мити лапи.
За той час сонце зіткало з туману маленьку хмарину.
Єнотик знайшов свої улюблені гриби, помив їх ретельно.
І сів поруч з норою їсти.
Аж тут зірвався вітер, розкидав коробки знову по всій галявині.
Але Чу подумав, що вже прибере після дощу.
Злива була короткою і дуже сильною.
Єнотик навіть носа не показував з домівки, поки вона не вщухла.
А, коли дощ припинився, знову надумав зібрати усі смердючі коробки з рідної галявини. Та не вийшло.
Від дощу папір гарно розмок і упаковки перетворилися в місиво, яке вже просто пахло дощем.
Сухі залишки Чу вирішив залишити собі на згадку. Він склав усі разом. І паперова купка стала для єнотика Чудовим ліжком.
А галявина знову стала чистою.

© Марія Солтис-Смирнова