Кухар Редиска

- Апчхи, апчхи!
Гном Редиска сидів на стільчику біля плити і раз за разом чхав.
Передним у казанку парувало найкраще гостре лечо. І маленький кухар перевіряв на нюх кількість спецій.
- Здається, я трошки переборщив із перцем, - засмутився він, але спробувати на смак не наважився.
За деякий час страва була готова, Редиска погасив вогонь та пішов відпочивати.
Ніс так і не переставав пекти зсередини.
- Кухарю, кухарю, приготуй нам щось інше - це неможливо їсти! - хтось будив гномика.
- Кухар? Звідки тут кухар? - роззирнувся довкола Редиска.
- Агов, тут вже все голодні! Може хоч оладок на ранок насмажеш?
- Я? Оладки?
Ніс у гномика розпух, голова боліла. Тому деякі голодні відвідувачі, що стояли близько біля маленького кухаря, занепокоїлися.
- Лікарю Пігулко, ідіть сюди! Здається, наш кухар хворий.
Гномик у білому халаті вибіг вперед. Лице Редиски від учора збільшилася вдвічі.
- Скільки пальців? - підняв він руку.
- У мене? Три, - відповів хворий.
Але тільки припідняв долоню на рівень носа, як впав.
- Потрібно відправити його до лікарні.
- А їсти що?
- Лечо. Мало лечо, багато вчорашнього хліба і ще більше води. Або тільки води. Посидіти один день можна й голодними.
Лікар обдивився товариство і рушив за ношами з хворим кухарем.
У лікарні Редисці зробили укол. Але, окрім імені, гномик не міг нічого пригадати.
Тоді зробили ще один укол, відчинили вікно і заставили хворого дихати свіжим повітрям.
Скільки минуло часу, Пігулка не сказав. Але відпустив кухаря від вікна тільки тоді, коли його лице стало нормального розміру.
- Лікарю, а що ви сьогодні їли? - спитався Редиска.
- Нічого, як і інші. Або хтось ризикнув спробувати лечо.
- Оте перчене? - при згадці кухар скривився.
- Редиско, ти згадав, хто ти?
- Так, кухар.
- А яка в тебе найвдаліша страва?
- До вчора думав, що лечо, Тепер знаю що торт - його перчити не треба.
- А рецепт пам'ятаєш?
- Аякже!
- Тоді готуй! Подвійну порцію, на всіх!
Щасливий Редиска побіг додому.

©Марія Солтис-Смирнова