Як домовичок Миколка собі дім шукав

Домовичок Миколка вийшов за двері школи.
Він став випускником. Знав тепер усе, що мають знати справжні домовички: що треба, і чого не слід робити, як допомагати господарям, як не робити їм шкоду.
Тепер перед ним відкривався цілий світ, у якому потрібно знайти собі дім.
Маленький руденький Миколка поволі йшов широкими вулицями міста. То тут, то там у вікна виглядали домовички, які любили спостерігати за заходом сонця, у інших будинках не було домовичків, але там стояв такий гамір, що Миколка навіть боявся підходити до дверей.
Сонечко вже майже сіло. Воно посилало на землю останні промінчики, які мали попрощатися зі всіма хорошими людьми. А Миколка все ще не знайшов собі дому.
А десь треба було б і заночувати!
Маленький домовичок сів на сходи великого будинку на розі якоїсь великої вулиці і маленької вулички з крихітними хатками і засумував.
З будинку не долинало ні звуку.
Та й домовика не було ніде видно. Бо домовики, навіть якщо господарі кудись їдуть, залишаються вдома.
Та й виглядав цей будинок чисто й охайно.
Миколка подумав, що було б добре тут жити.
Він обійшов довкола і знайшов маленькі дверцята. Домовичок зайшов до будинку. Тут йому дуже сподобалось і маленький помічник вирішив залишитися.
Так Миколка знайшов собі дім.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна