Як горобець у вирій літав

На вулиці вже потроху холоднішало.
Листя на деревах з кожним днем ставало жовтішим, а з хмаринок все частіше падав дощ, не легенько накрапав тепленькими краплинами, як влітку, а й справді падав, важкими краплями розбиваючись об асфальт.
Ластівки вже потроху збиралися відлітати в теплі краї.
У однієї ластівки був друг - горобець. Він так не хотів розлучатися з ластівкою, що просив її залишитись.
- Але я не можу, - відповіла та. - Ластівки - теплолюбиві птахи, я не виживу тут взимку. Мої крильця замерзнуть, і я не зумію навіть піднятися в небо, щоб привітати сонечко.
- Шкода, доведеться з тобою прощатися на довгу зиму.
- А ти не хочеш полетіти на південь разом зі мною? - запитала ластівка.
Горобчик схилив голову вбік, міркуючи над пропозицією друга, а потім усміхнувся і крикнув:
- Я згоден!
Через два дні горобець зі зграєю ластівок вирушили на південь.
Дорога була важкою: пташкам заважав і сильний вітер, що збивав їх прямо на льоту, і дощові краплі, які з дуже великою падали на землю, а тому, розбиваючись об пташок, тягнули й їх вниз...
Та через кілька днів пташки долетіли до місця призначення.
Тут, на півдні, між високими горами ховалось невеличке містечко, біля якого ріс ліс та протікала річечка.
Горобчик подумав, що він правильно зробив, прилетівши зимувати сюди.
Він з радістю спостерігав за друзями, які літали над лісом, полем і річкою та зникали або в пухнастих хмаринках, або високо в горах.
Та зараз у горобця було одне бажання - виспатись, бо довга дорога неймовірно втомила його.
Маленька пташечка швиденько звила собі гніздечко на найближчому дереві і заснула.
Пригоди почались наступного ранку, коли горобець почав шукати собі їжу.
Трава тут була не така соковита, як вдома. Зерняток ніхто й ніколи тут не бачив, у жуків був такий міцний панцир, що й не прокусиш, а черв'яки зустрічались дуже рідко і були зовсім маленькими.
Горобчик розшукав свого друга, але той якраз майстрував собі гніздо, тоді літав обідати, потім на річку купатися...
Так вони й не поговорили.
Та й наступного дня ластівка уникала горобця. Мабуть, відчувала свою провину.
Горобчик зрозумів, що він один у цьому незнайомому місці.
Тому він перебрався до самого містечка. Тут він підбирав хлібні крихти, час від часу його підгодовували місцеві дітлахи.
Так і перезимував горобець на півдні.
А ластівка, щоб загладити свою провину, інколи приносила другові то жучка, то черв'ячка.
Прийшов час летіти додому.
Горобець був цьому дуже радий.
А після прильоту він продовжував дружити з ластівкою, та на південь більше літати не хотів.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна