Домовичок Миколка знайомиться з господарями

Свою першу ніч у новому домі домовичок провів сам.
Він знайшов собі маленьке покривальце, яке постелив у комірчині, що ховалась під сходами, і після прочитання казочки про пригоди овочів пішов спати.
І, хоча комірка була маленькою, а Миколка спав прямо на підлозі, він добре виспався.
А вранці руденький прокинувся від якогось шуму.
Домовичок швиденько вмився рукою, наче велика кішка, і побіг зустрічати господарів.
Та не встиг він відчинити двері, як подумав:
- А що, коли я їм не сподобаюсь?
Миколка легенько відчинив двері комірчини і виглянув у шпарину.
В коридорі був справжній балаган: четверо людей швиденько роздягались. У всі боки летіли черевички, а шапки підлітали аж до стелі та зачіпались за вішак.
Дитячі куртки блакитного й червоного кольору витирали собою принесене з вулиці болото.
Тут маленька білява красунечка підняла личко і побачила у відчинених дверцятах комірчини дивного незнайомця. Вона не злякалась, а з цікавістю підійшла ближче.
За нею відразу ж почав плазувати пухкенький малюк.
А тоді й батьки подивились на комірчину.
- У нас гості? - запитав тато білявки та пластуна.
- Може й ні, - відповіла його дружина.
Всією сім'єю вони підійшли до комірчини. А потім, раптом, розвернулись і, підхопивши дітей на руки, попрямували до вітальні.
Високий чоловік з добрими жовто-коричневими очима повернувся до Миколки:
- Не бійся, ходи до нас.
Руденький домовичок неохоче вийшов з маленької кімнатки, яка вночі дарувала йому затишок.
- Мене звуть Анатолієм, мою дружину - Іриною. А діти - Софійка і Мишко.
- А я домовичок Миколка, - відповів, осмілівши, руденький.
- Тобі сподобався наш будинок?
- Так, дуже.
- А ти хочеш тут залишитись? - спитала пані Ірина.
- Якщо Ви погодитесь на це.
Батьки поглянули на цікаві оченята своїх донечки і сина і разом промовили:
- Ми не проти.
Миколка так зрадів, що почав танцювати, а Софійка і Мишко голосно сміялись і аплодували новому другу.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна