Миколка кладе спати Софійку і Мишка

Минуло кілька днів з того часу, як домовичок залишався сам з Мишком та Софійкою.
Цього разу ввечері очікували багато гостей.
Відвідувачі принесли дітям кілька нових іграшок і малята сиділи у вітальні на підлозі й гралися подарунками.
Час минув швидко, Михайлик почав сонно потирати оченята.
Господиня пішла годувати донечку й синочка.
Миколка попрямував за ними на кухню.
Софійка їла сама, а Мишко смоктав з пляшечки кашку.
- Я залишусь з ними. Ви можете йти, - сказав Миколка пані Ірині.
Та занепокоєно глянула спочатку на дітей, потім на руде мале створіння, що хотіло бути справжнім помічником, і вийшла за двері.
Малята швидко поїли.
Миколка взяв хлопчика на руки, а білява Софійка пішла поруч.
Всі, обминувши вітальню, попрямували до дитячої кімнати, де обох чекали вже розстелені ліжечка і улюблені іграшки.
Миколка допоміг переодягнутися дівчинці. А за той час Мишко солодко заснув.
Домовичок вже не став його будити.
Він тихенько накрив малюка ковдрою, тоді й Софійці побажав доброї ночі.
Та дівчинка звикла засинати під казочку.
Миколка взяв до рук чарівні казки і почав читати.
Його голос був таким теплим і лагідним, що маленька білявка навіть не дослухала одну сторінку.
Домовичок погасив маленького світильника, який чимось нагадував жука-сонечка і тихенько вийшов з кімнати.
А внизу господиня саме виходила з дверей кухні.
- Вони вже сплять, - сказав руденький помічник.
- Ти молодець, - похвалила пані Ірина.
Домовичок сонно посміхнувся і повернув у напрямку комірчини.
Пора й йому лягати спати.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна