Жила собі маленька дівчинка.
Все в її житті було добрим і радісним: батьки сильно любили свою донечку, у неї було багато іграшок і ще більше друзів, з якими можна було гратись.
Але одного ранку дівчинка прокинулась без настрою, а на запитання батьків, що трапилось відповідати не хотіла.

Маленький слоник жив з мамою.
Як і всі малюки він любив гуляти та гратись.
А ще він любив казки, котрі кожного вечора йому розповідала мамуся.
Мама говорила малюкові, що слони бояться мишей, і в його уяві вимальовувався великий та грізний звір.

Життя лісу вже досить давно було одноманітним.
Звірі почали сумувати, тому вирішили влаштувати свято.
Всі активно готувались.
Звірята вибрали галявину, на якій пройдуть урочисті заходи, зробили там столи, які прикрасили листям та квітами; Ведмідь приніс велику бочку меду, Заєць приніс капусту та моркву, Їжачок на спині приволік гору яблук., а білочка з комори витягла мішок з горіхами.

Одного ранку небо було пасмурним.
Коли сонечко прокинулось, воно сказало хмаркам:
-- Люди цілу ніч були без сонячного тепла, та ще йшов дощик. Їм треба зігрітися. Не могли б ви піти в іінше місце?

Наступив теплий літній вечір.
Анютка з мамою малювали, а коли закінчили, мама подивилась на годинник і сказала:
-- Йдемо митися і пити молоко.
Коли дівчинка випила теплого молочка з медом і помила ніжки і ручки,личко і шийку і почистила зубки, то почула:
-- Маленьким діткам треба лягати спатки.
Крихітка відповіла:
-- А я не хочу.
Матуся взяла її на ручки і принесла до вікна.