Вчора Олечка святкувала свій 5 день народження.

На нього були запрошені її подружки, а ще приїхали тітки з братами і бабуся.

За віконцем у Олиній кімнаті бушувала завірюха.

Сніг вже йшов два дні. Ні, навіть не йшов, він сипав з хмар. Такий пухнастий, білий і великий, що навіть дерев через шибку було непомітно. Там стояла біла стіна.

Оля чекала завтрашнього вечора.

Вона з батьками поїде у село до бабусі на вечерю.

А тоді дівчинка вперше в житті піде колядувати.

Олина мама розказала донечці про свято Миколая.
Вона говорила, що цей добрий святий всім слухняним діткам приносить подарунки, які кладе малюкам під подушки, а для поганих дітей у Миколая завжди знайдеться різка.
До нього залишався всього один день, тому приготуватися дівчинка вже не встигала, як і написати святому листа.

Почався останній місяць року.

Оля почала сумувати за довгими прогулянками, тому часто дивилась у вікно.

На небі сонечко світило якось тьмяно, навіть своїх діток промінчиків не хотіло відпустити погратися з їхньою новою подругою, навіть саме ніби ховалось від неї за хмарами. А сивих важких хмар у небі було дуже багато.

На землю тихо спустилася осінь.
Оля вранці виглянула у вікно і просто не впізнала картину за вікном.
Річка перетворилась з синьої стрічки у сіро-руду смугу, листя на дереві біля вікна змінилось на жовте, оранжеве і навіть коричневе. Сонце за вікном не гріло так яскраво, а лагідно привітало дівчинку через скло.