В одному селі жив чоловік з дружиною. Були вони дуже роботящі, тому жили досить заможно.
Так відбувалось рік за роком: чоловік з дружиною працювали, і ця праця приносила їм достаток.
Одного холодного осіннього вечора, коли ще й падав дощ, в їхні двері хтось постукав. На порозі стояла стара та бідна жінка.
-- Добрі люди, пустіть переночувати.
Жила собі маленька дівчинка.
Все в її житті було добрим і радісним: батьки сильно любили свою донечку, у неї було багато іграшок і ще більше друзів, з якими можна було гратись.
Але одного ранку дівчинка прокинулась без настрою, а на запитання батьків, що трапилось відповідати не хотіла.
Наступив теплий літній вечір.
Анютка з мамою малювали, а коли закінчили, мама подивилась на годинник і сказала:
-- Йдемо митися і пити молоко.
Коли дівчинка випила теплого молочка з медом і помила ніжки і ручки,личко і шийку і почистила зубки, то почула:
-- Маленьким діткам треба лягати спатки.
Крихітка відповіла:
-- А я не хочу.
Матуся взяла її на ручки і принесла до вікна.