Звірята

Десь на краю африканської савани у справжній хатинці жив Лев, цар звірів.
Був він добрим і справедливим правителем.
А, що підданих мав багато, то й свої накази відправляв поштою.
Писав він документи на пергаменті. Тоді кликав до себе папугу-поштаря і відправляв з ним до адресата написане.
Та одного разу у Лева виникла ідея.

Жили у лісі п'ятеро веселих ведмежат.
Разом гралися, рибку ловили. Разом і гуляти ходили.
Якось Ласунчик запропонував:
- А давайте підемо на ягідну галявинку. Думаю, там ягідки вже доспіли.
- Ходімо, ходімо, - підтримав Пустун.
Він вже побіг у бік галявини, коли ззаду почулося:
-Зачекайте. А чи знаєте ви, які ягідки можна їсти? - спитала Пушинка.

Це було так давно, що ніхто вже й не згадає. Коли вушка у зайчиків були короткими, наче в кота.
Одного ранку Хвостик прокинувся від того, що йому на носика впала сніжинка. Сірий зайчик відкрив оченята і побачив, як довкола змінився світ.
Сніг вкрив пожовклу траву, гілочки кущів і дерев.
- Глянь, які гарні чисті шубки, - показав Хвостик мамі, яка дрімала поруч.

Ведмежа було не лише другом, а й сусідом Їжачка.
Та одного зимового вечора, коли лапа Ведмедика випала з його рота, і солодкий сон увірвався, він відчув якийсь незнайомий запах.
Сонний прийшов до сусіда. А той теж не спить. На столі у нього велике горнятко. Звідки підіймається пара.
-Це що? -спитало Ведмежа і присунулось ближче.

Совеня підбігло до мами:
- Матусю, там на вулиці сніг! Нумо гуляти!
- Зачекай. От нову казку допишу і полетимо.
Малюк підійшов до віконця і дивився, як падали сніжинки донизу.
Ось і сусідня гілка вкрилася пухнастою ковдрою. Зелена глиця побіліла, як і усе довкола...
Хмари наче висіяли всі сніжинки і з легкістю полетіли кудись.
Окраєць місяця зачепився за гілку вгорі.
Але що це?