Звірята

Це було так давно, що ніхто вже й не згадає. Коли вушка у зайчиків були короткими, наче в кота.
Одного ранку Хвостик прокинувся від того, що йому на носика впала сніжинка. Сірий зайчик відкрив оченята і побачив, як довкола змінився світ.
Сніг вкрив пожовклу траву, гілочки кущів і дерев.
- Глянь, які гарні чисті шубки, - показав Хвостик мамі, яка дрімала поруч.

Ведмежа було не лише другом, а й сусідом Їжачка.
Та одного зимового вечора, коли лапа Ведмедика випала з його рота, і солодкий сон увірвався, він відчув якийсь незнайомий запах.
Сонний прийшов до сусіда. А той теж не спить. На столі у нього велике горнятко. Звідки підіймається пара.
-Це що? -спитало Ведмежа і присунулось ближче.

Совеня підбігло до мами:
- Матусю, там на вулиці сніг! Нумо гуляти!
- Зачекай. От нову казку допишу і полетимо.
Малюк підійшов до віконця і дивився, як падали сніжинки донизу.
Ось і сусідня гілка вкрилася пухнастою ковдрою. Зелена глиця побіліла, як і усе довкола...
Хмари наче висіяли всі сніжинки і з легкістю полетіли кудись.
Окраєць місяця зачепився за гілку вгорі.
Але що це?

Зелена Гусеничка за літо добре підросла.
Соковита травичка і росяна водичка, квітковий пилок і солодка малина з полуницею цьому допомагали.
Тепер вона сиділа на яблунці і спостерігала, як разом з вітром з дерева падають червонуваті листочки. А, іноді, цілі яблучка.
- Пора плести кокон, - сказала їй подруга Гуся.
І поповзла в невеличку щілинку між гілок.

За вікном періщив дощ. Великі холодні краплі на мить застигали на вікні, щоб потічками стекти по склу вниз, а десь на асфальті збігтися у калюжу.
Котик Ласунчик сидів поруч з вікном за столиком і снідав. Запашне какао з шоколадним печивом змусило прискорити поїдання каші.
Малюк тримав теплу чашечку і дивився крізь скло.