Звірята

Кроленя Безстрашко вирушив у подорож. Він тримав лапку в кишені плаща, де причаївся равлик Шусть.
Кроленя стрибали лісовою стежкою, доки шлях не перекрив стрімкий струмок.
- Як же ми переберемося на той бік? - кроленя подивилось на товариша.
- Ти ж безстрашний. По камінцях перестрибувати будемо.
- Добре. Тільки тримайся міцно.
"Стриб-стриб-стриб!" І обоє вже залишили струмок позаду.

Одного ранку кроленя Ух прокинувся від того, що вітер відчинив вікно у його кімнату.
Малюк думав вже зачинити вікно і лягти знову в ліжечко, але, підійшовши до підвіконня, завмер.
Звідти пахло яблуками. Солодкими і соковитими, якраз такими, з яких матуся пече смачний пиріг.

Кроля Соня любила все сонячне. Її улюбленим кольором був жовтий і золотий, а частиною дня - захід.
Вона ще не пропустила жодного.
Та цього вечора захід сонця був дивним.
Маленька не могла вийти попрощатись із сонечком, бо падав дощ.
Якраз над її лісом.
Зате там, далеко на полі, за яке свдало сонце, небо вкривали легкі маленькі пір'їни-хмаринки.

Того вечора кроля Пустунка повернулась додому пізно. Вона скинула свого плащика і повісила його на стільці біля вікна.
Та вночі піднявся страшенний вітер. Зірки сховались за старими хмарами, а ті почали сіяти дощ.
Час від часу якийсь листочок залітав через віконце і опускався на м'якеньку тканину плаща.
Краплинки-цікавинки залітали за листям.

Несподівано прийшла осінь. Кроля Толя вранці навіть сонечка у віконці не побачив.
Вибіг, як завжди, на вулицю у футболці і шортах... Та й змерз! І додому вже не повернешся - уроки ось-ось почнуться.
По дорозі до школи крамничка тітоньки Голочки - лісової кравчині.