Звірята

Білочка Мілочка гуляла на сусідній галявині. ЇЇ горішки-ліщинки перетворилися в музичні інструменти для зайчика Тишка. А заяча мотузка стала гарною скакалкою для неї і лиски Іриски.
- А ходімо до мене, матуся пиріг спекла, - запропонувала білочка.
Лиска та зайчик ледь встигали за подружкою.
- Ось ми і вдома, - нарешті сказала Мілочка.
Тишка й Іриска оглядали гніздо. Тут вони знайшли...

Мишка сиділа біля свого ліжечка і перебирала скарби. Ось гілочка від дуба - раніше на ній висіли три жолуді і листочок, але жолуді вона зірвала, коли хотіла погратися ними, як м'ячиками, а листочок розсипався від старості. А це корінець від сосни - на ньому можна кататися як на човнику по джерелу, як на санчатах по снігу. І жолуді-м'ячики, і мотузка-гойдалка...

Дятел Стук прокинувся вранці від дивних звуків.
Десь гудів мотор машини і чулися людські голоси.
А тоді під його рідним деревом люди почали копати яму.
Ось один корінець відламали, інший, затріпотіло листячко, що лишилось без живильної водиці.
"Зовсім поруч нірка мишки Тишки, а коло неї зайчики живуть! Пора тривогу бити!"

У зеленому лісочку,
На високому горбочку,
У барлозі тепленькій
Ведмежатко маленьке
спати лягало.
Матуся його колихала:
"Спи, мій синочку,
Нічка довкола,
Вже поспішають
Сни кольорові
Казку тобі
Показати чудову."
Спить ведмежатко,
Солодкі сни бачить,
Як із зайченятами
Грається й скаче,
Як Лиску руденьку
Переганяє,
З малим Борсучком
Іменини справляє.

Киця Білка страшенно любила зиму.
Прокидалась вона ранесенько, відхиляла білу фіранку з вікна і милувалася снігом.
А, коли вже сонечко міняло темряву на денне світло, брала два відра на коромисло, загорталася у квітчасту хустину і поспішала до джерела.
Якось вранці зачерпнула киця води, а у відро гарний Карась впіймався.
"Чудовий буде сніданок," - подумала Білка і рушила додому.