Звірята

Якось серед ночі кроленятам Полі і Толі не спалося.
Вийшли вони з рідної хатинки, а на галявині поруч якесь дивне світло видніється.
Підходять вони туди, а там стільки привидів! Великі і маленькі привиди танцювали, утворюючи чудернацькі фігури.
- Глянь, смужка, як мереживо на твоїй сукні.
- А ось ромби, наче на твоїй сорочці, що бабуся вишивала.

Того дня щось явно змінилось.
Руданка - невеличка жвава киця, ім'я якої перекликалося з кольором шубки - зайшла поміж грядки далі, ніж завжди. Жовті та багряні квіти залишились позаду, а з ними і метелики, бджоли та якісь жуки.
На голому городі стояли великі кошики. Люди, господарі та гості, махали руками, періодично щось кидаючи до кошиків.

Рано-вранці Мишка вийшла у поле. З іншого боку жили її друзі - ховрашок і борсучок на узліссі.
Але як без гостинця йти!
Стала вона роздивлятися, що можна назбирати. Та й побачила гриби - бліді, на тоненьких ніжках.
"Хтось казав, що після дощу смачні гриби ростуть," - подумала сіроманка і зірвала одного гриба.
У блакитному небі сонечко піднялося вже високо, припікаючи землю.

Того року була пізня весна, а погода так швидко змінювалася з сонячної на дощ з градом, з затишшя до ураганного вітру, що лісові мешканці геть розгубилися.
Так і застудилась мама-кроля, коли бігала на галявину за соковитою травою для своїх кроленят. Чхає й кашляє вона.
Вухастики маленькі зібралися купкою і думають, чим їй допомогти.
Старший Білохвостик сказав:
- Треба малина і мед.

Якось кролю Фімку дідусь узяв з собою.
Малюк не знав, куди вони йдуть, тому уважно дивився на всі боки - тут він ще не бував.
Старі, але дуже охайні будиночки тяглися вулицею. Біля них цвіли в цю весняну пору нарциси і тюльпани.
Ось дідусь повернув до найбільшого будинку.
Великі вікна прикрашали вітражі.