Звірята

Киця Білка страшенно любила зиму.
Прокидалась вона ранесенько, відхиляла білу фіранку з вікна і милувалася снігом.
А, коли вже сонечко міняло темряву на денне світло, брала два відра на коромисло, загорталася у квітчасту хустину і поспішала до джерела.
Якось вранці зачерпнула киця води, а у відро гарний Карась впіймався.
"Чудовий буде сніданок," - подумала Білка і рушила додому.

Того ранку Мишеня прокинулось ще вдосвіта.
Воно виглянуло з нірки і побачило над головою щось жовте, кругле і велике.
"Сир?" - подумало малятко.
"От би дістати його!"
Мишеня піднялось на пеньочок поруч, потягло лапки догори - далеко!
"Може, на дерево залізти? Треба якнайвище. Тільки на ньому Совуня живе."
Малюк подивився довкола і згадав про три високі сосни з іншого боку.

А чи знаєте ви, малята, що звірята ростуть дуже швидко.
Якось двохрічне ведмежа блукало лісом.
Воно, граючись, залізло на дерево. І буркотіло собі під носика, що гілочка одна дуже гостра, а інша не така товста, щоб його витримати.
Піднявся на горбок Буркотунчик:
"Яка гарна гірка!" - подумав він, скрутився калачиком і клубочком покотився донизу.
Незчувся, як опинився у просторій норі.

Якось ввечері, в селі, коли під ногами тріщав сніг, а з коминів високо в небо підіймався сивий дим, на вулиці біля святково вбраної ялинки звідкись взявся Зайчик.
Він від Лисички утікав і в село забіг.
Дивиться, біля ялинки Сніговик стоїть. З морквяним носиком.
Згадав бідолаха, що й не вечеряв в сьогодні.
Та й давай стрибати довкола Сніговика.
Тільки ніяк не дістане.

Та осінь запам'яталась лісу довгими затяжними дощами.
Бджоли сиділи у вуликах і мало надіялись поповнити запаси пилку.
Барвисті метелики, здавалось, полетіли за перелітними птахами у теплі краї. А синиці, горобці, сороки й ворони перелетіли ближче до сіл та муст. Там догодують.