Звірята

Якось ввечері, в селі, коли під ногами тріщав сніг, а з коминів високо в небо підіймався сивий дим, на вулиці біля святково вбраної ялинки звідкись взявся Зайчик.
Він від Лисички утікав і в село забіг.
Дивиться, біля ялинки Сніговик стоїть. З морквяним носиком.
Згадав бідолаха, що й не вечеряв в сьогодні.
Та й давай стрибати довкола Сніговика.
Тільки ніяк не дістане.

Та осінь запам'яталась лісу довгими затяжними дощами.
Бджоли сиділи у вуликах і мало надіялись поповнити запаси пилку.
Барвисті метелики, здавалось, полетіли за перелітними птахами у теплі краї. А синиці, горобці, сороки й ворони перелетіли ближче до сіл та муст. Там догодують.

У зеленому-зеленому лісі жили рисі. Великі лісові коти з китицями на вушках були справжніми володарями у тих краях.
Та якось знайшлося мале рисенятко, що не вміло "р" вимовляти.
- Мул-мул! - пестилось воно до мами.
- Хто ти? - спиталось якось вовченя, що разом з батьками збиралося в гості.
- Лись! - гордо мовило малятко.
- Так ми до вас, лисів, і йдемо. Пішли разом.

В одній кролячій сім’ї було двоє кроленят. І, хоч братик Куцик був на хвильку старший, сестричка Довговушка намагалась його у всьому перевершити.
- У мене шерстка гладенька і довша за твою! А хвостик кругліший. Мої вушка довші, тому чують набагато далі.
Спочатку братик не зважав.
Але далі стало вже не до мовчанки:

Жила була Муха, яка страшенно любила вихвалятись.
От одного разу, сидячи на дереві серед жуків, хвалилась вона, що найсильніша серед комах.
Тільки їй ніхто не вірив.
-Я вам ще докажу! - розсердилася крилата "силачка".
Та й полетіла вона.
Тільки здійнявся сильний вітер, підхопив цокотуху і закинув її до аптеки.
Там біля терезів стояли маленькі та великі гирі.