Звірята, Природа, Іграшки, Оля, Оленка, Тетянка, Феї, гноми і домовички, Свято Миколая, Новий рік, Різдво, Великдень, Людські якості, Меблі, Математика, Наше тіло

Одного ранку сонечко лагідно зігрівало землю.
Мати-білка вирішила прибратися у дуплі після зими.
А маленька білочка - мамина донечка - сказала, що буде допомагати.

Пришла Весна.

Сонечко почало пригрівати все яскравіше і яскравіше. Повітря нагрівалось з кожним днем все більше. Річка, яка була вкрита товстим шаром льоду, раптом прокинулась, повільно потягнулася і крига на ній затріщала, а тоді попливла вперед, зменшуючись у розмірах від кожного дотику сонячних променів до води.

Жили собі й не тужили троє зайченят.
Ось одного разу вони вибігли вранці на прогулянку. Сонечко тільки підіймалось з-за обрію і на траві виблискувала роса. Вона здавалась маленьким сірим вухастикам коштовним камінням.
Вони швиденько пострибали по траві, вмиваючи росою мордочки і залишали за собою збиті роси.
Зайченята швиденько перетнули галявину й пострибали далі.

Одного літнього дня, коли сонечко лагідно зігрівало омиту дощем землю на узліссі з'явився вітерець.
Він був такий маленький і легенький, що нікому не приносив нічого, крім задоволення.

Малесенька краплина якось вранці вибігла зі своїми подружками і сестричками з-під землі.

Вони кілька метрів промчали малесеньким потічком, а тоді до них приєдналось ще крапельки.

З кожною хвилиною їх ставало все більше і більше.

Наша краплинка спочатку розгубилась:

- Це вже не прогулянка. Куди ми всі поспішаємо?