У лісі було дуже тихо. Темні дерева сонно похитували гілками в такт вітру, який дув дуже легенько, щоб не розбудити нікого й нічого.

Та в цей час на горизонті з'явилась темна хмара, яка швидко закрила всі зірочки і сховала сріблястий ріжок місяця.

Вона трохи розгнівалась на землю, бо її вітер ганяв по небу, а внизу все мирно спало.

Маленький козлик з кожним днем ставав старшим.
Щодня він з матусею ходив на пасовище, де росла зелена соковита травичка.
Але через певний час сонечко стало менше припікати, дні почали коротшати, а травичка чомусь пожовтіла.
- Осінь наступає, - пояснила мама.
- А що це таке? - запитало козеня.

Неподалік містечка, де жила маленька Тетянка з батьками, текла невеличка річечка.
Дівчинка інколи на вихідних гуляла біля неї з татом та мамою.
Ті вихідні також були погожими: на небі помітні були лише поодинокі хмарини, яскраво світило осіннє сонечко; вітер, який кілька днів несамовито літав у цих краях, підіймаючи опале листя і купи пилу нарешті й собі зробив вихідний.

Одного погожого літнього дня у гості до Даринки і Олега прийшли і приїхали їхні родичі. У тітки Олі було двоє синів, молодший з них - Івасик - щойно почав повзати, а в дядька Володі маленька донечка Іринка, що навіть поки що не сиділа.
Даринка взяла на себе роль Іринчиної няньки. Вона гралася з крихіткою і веселила її. За це маленька Іра дарувала сестричці свою усмішку.

Якось на вихідних, коли була хороша погода, і на небі світило привітне й ще тепле сонечко, Тетянка разом з батьками рушила на прогулянку до парку.
Він був досить близько, тому маленькі ніжки спішили туди пішки. Мама з татусем ледь встигали за своєю крихіткою.
Очі Тетянки світилися радістю, бо вона дуже сильно любила гуляти в парку.