Вже кілька днів Миколка задумувався, як же попрати речі.
Справа в тому, що увесь його одяг вже забруднився, а просити господиню, щоб вона випрала домовичок не хотів, бо це він має бути помічником, а не навпаки.
У новому будинку, де тепер жив малий рудий Миколка була пральна машина.
Але ж у школі домовиків не розповідали про такі речі.

Якось вранці Тетянка з батьками зібралась у гості до дідуся з бабусею.
Дід саме повернувся з якоїсь поїздки, тому швидше за все привіз маленькій подарунок.
І справді, тільки-но дівчинці допомогли роздягнутися, як дідусь виніс велику коробку з потягом.
Внучка з захопленням почала розкривати коробку.
А всередині був потяг з кількома вагончиками, справжня колія і вокзал.

На вулиці вже панувала зима, перетворивши озеро в каток, вкривши землю легким сніговим покривалом, який на холодному сонці переливається всіма кольорами веселки.
У маленькому містечку поблизу лісу стояла невеличка хатина.
Там жили двоє маленьких діток, хлопчик Ігорчик і дівчинка Зорянка.
Вони дуже любили гратися в снігу.
Цього ранку вони вискочили на вулицю і почали ліпити сніговика.

У школі домовиків учнів ніколи не вчили, як треба прибирати.
Розповіли тільки, що у прибиранні в нагоді стануть мітла з лопаткою та ганчірка.
Але господиня мала якусь таку цікаву машину, яка сильно гуділа.
Та Миколка вирішив обійтися мітлою з лопаткою.

На землю швидко падав сніг.
А вітер був такий сильний, що кружляв легенькі сніжинки дуже довго перед тим, як покласти їх до братів та сестер у невеликі кучугури.
Снігопад розпочався ще два дні назад, а велика хмара - мама цих сніжинок, здається, ніяк не могла зупинитися, кидаючи вниз все нові пригорщі білого й пухнастого снігу.