Був тихий зимовий вечір десь у середині грудня.
На великому ліжку сиділи мама з маленькою дівчинкою Софійкою.
Їй вже було аж два рочки, і маленька дуже любила, коли матуся розповідала їй казочку.
Та сьогодні мама розказувала не звичайну казку, а легенду про святого Миколая, адже через кілька днів свято і Миколай має принести Софійці подарунок, бо вона була дуже слухняною дівчинкою.

Був суботній спокійний ранок.
Тетянка прокинулась швидше за всіх, покликала маму і вони пішли на кухню. Дівчинка поїла свою кашку, а потім разом з матусею почали готувати млинці.
Мама дістала яйця і соду, доця взяла кефір і почалось.
Тетянка хотіла збити яйце, а воно впало не у мисочку, а повз неї.
Поки Тетянчина мамочка діставала борошно, дівчинка висипала всю соду у тісто для млинців.

Той зимовий день взагалі не нагадував, що має бути зима.
Сонечко з неба світило яскраво, хоча майже не гріло. Маленькі хмаринки лише бігали наввипередки вгорі. Деяким з них допомагав вітер.
Гріх було не погуляти в такий день, але Тетянка так не любила одягатися.
Та мама переконала, що "на вулиці краса", тому дівчинка дозволила одягнути шапочку і куртку.

Жила на світі маленька гарненька синичка, яка сильно любила сонечко.
Маленька пташка щоранку летіла високо в небо, щоб привітати сонце.
Та літні сонячні дні швидко закінчились, а їм на зміну прийшли холодні осінні дощі з вітром.
Та синичка все одно щоранку вітала сонечко, хіба що у дні, коли хмари повністю затягували небо, вона , сумуючи, сиділа у своєму гніздечку.

Вже кілька днів Миколка задумувався, як же попрати речі.
Справа в тому, що увесь його одяг вже забруднився, а просити господиню, щоб вона випрала домовичок не хотів, бо це він має бути помічником, а не навпаки.
У новому будинку, де тепер жив малий рудий Миколка була пральна машина.
Але ж у школі домовиків не розповідали про такі речі.