Вже на вулиці лютував лютий.
Та й не лютий, а Зима лютувала, адже скоро віддавати земля Весні.
А ще стільки снігу залишилося в коморі.
От і вирішила біла бабуся наприкінці свого господарювання добре посипати землю.
Викликала свого помічника Мороза, щоб той теж не байдикував, вигнала з комори найбільшу снігову хмарину...
На землі стояв тихий передвесняний вечір.

Ох, цей Лінивець!
Всім братам через нього було іноді не по собі, бо доводилось братам по черзі всю роботу замість цього брата робити.
А чого?
Та тільки йому дадуть завдання, як Лінивець шмиг в найдальшу кімнату або на горище, або, коли тепло, на верхівку дуба, щоб на сонечку погрітися, і спати.
Так і може цілий день спати.
І навіть їсти не хоче!

Одного теплого літнього дня, коли всі брати гноми поралися по господарству, Прожора залишився на кухні сам.
Йому доручили відповідальну роботу - помити увесь посуд.
Що він і зробив. Навіть не розбив жодної чашки і тарілки!
От тільки відразу ж після цієї праці захотілось поїсти чогось смачненького.

Якось господиня прибирала у хліву і відкрила віконечко.
Козлик, який стояв навпроти, відчув якийсь дивний вітер і принюхався.
- Так пахне весна, - мрійливо сказала мама-коза.
- Скоро потепліє, - додала поважна корова.
- А що таке весна? - зацікавився малюк.
Мама терпляче відповіла:

Якось вітер пригнав величезну хмару до лісу.
Всі звірі там просили дощу, бо навіть струмочки пересохли від засухи. Гинули лісові квіти.
От тільки хмара була така розлючена, що її розбудили, а вона саме дивилась веселкові сни, що влаштувала над лісом справжнісіньку зливу. А злість виганяла громом і блискавками.