Якось один маленький хлопчик, який ще досить недавно навчився ходити ніжками вранці збирався на прогулянку.
І тільки мама захотіла одягнутого малюка посадити у коляску, як той почав плакати і викручуватись.
Жінка ж все таки взяла її з собою на вулицю.
Цей весняний день вже був насправді теплим, з неба привітно гріло сонечко і десь співали пташки.

Одного суботнього вечора, коли батьки пішли в гості, а бабуся, що мала посидіти з Оленкою, ще не прийшла, дівчинці страшенно захотілось чаю.
Але до цього часу вона ніколи сама його не вмикала!
Оленка стояла біля тумби, на якому був цей симпатичний зелений прилад.
Мама якось навіть дозволила маленькій наклеїти на нього гарненькі квіточки, тому чайник нагадував весняне чи літнє поле.

Одного разу у гарної собаки, що жила...
А чи не у вашому дворі?
Так от.
З'явилися у собаки двоє маленьких цуценят.
Одне з них було великим боягузом, тому постійно сиділо біля мами.
А от інше...
Ні, не думай, що воно було сміливим.
Просто цуценя було маленьким і нерозважливим, але ну дуже допитливим.
Воно цілий день могло питатися у мами:

Жив у одному місті Розбишака-Забіяка.
Ну не вмів цей хлопчик себе інакше поводити.
Він до своїх однолітків задирався, обзивав їх, доки ті не починали з ним битися.
А так, як був він досить сильним, то лупцював головним чином їх він.
З молодшими Розбишака не бився, але такого їм міг наговорити, що малюки втікали від нього зі сльозами.

Оленка на прогулянці дуже любила підбирати гілочки. Вона ними махала, збивала камінці чи просто несла в руках.
Одного разу, коли наступила весна, зійшов сніг, день став довший, а маленька з матусею поверталась із садочка додому, вона підійшла до маленького деревця і спробувала відламати гілочку.
- Цього не можна робити. Вона росте зі всім деревом, - сказала мама.