Жив собі маленький хлопчик.
А це був дуже жвавий малюк.
Але він страшенно не любив умивати лице.
А на нього і пилюка сідала, і їжа залишалась.
Мама спочатку тягла сина до умивальника силоміць.
Але їй це згодом набридло. Бо хлопчик подорослішав, тому тепер, коли вже добре бігав, утікав вранці від мами подалі.
Так продовжувалось кілька днів, а може й тижнів.
Малюк дуже любив усміхатися.

Другим містом у Країні Математиці було Цифрове містечко. А мешканців у ньому було всього лише десять.
Найстаршим був круглий Нуль. Але він був таким старим, що оселився в найдальшому будинку міста і нікуди звідти не виходив.
Інші цифри жили по периметру великої квадратної площі. Парні цифри жили з одного боку, а непарні - з другого.

На дуже далекій Півночі, де Зима панує цілий рік, і живуть там невеликі снігові люди, було Снігове містечко.
А чого снігове?
Бо більше нічого не було, з чого можна було побудувати собі домівки.
Так і жили снігові люди у хатинках зі снігу.
Та їм зовсім не було холодно.
Щоб зігрітися, вони пили тепле какао.
А вогнище палили на великій міській площі, одне для всіх.

Вже на вулиці лютував лютий.
Та й не лютий, а Зима лютувала, адже скоро віддавати земля Весні.
А ще стільки снігу залишилося в коморі.
От і вирішила біла бабуся наприкінці свого господарювання добре посипати землю.
Викликала свого помічника Мороза, щоб той теж не байдикував, вигнала з комори найбільшу снігову хмарину...
На землі стояв тихий передвесняний вечір.

Ох, цей Лінивець!
Всім братам через нього було іноді не по собі, бо доводилось братам по черзі всю роботу замість цього брата робити.
А чого?
Та тільки йому дадуть завдання, як Лінивець шмиг в найдальшу кімнату або на горище, або, коли тепло, на верхівку дуба, щоб на сонечку погрітися, і спати.
Так і може цілий день спати.
І навіть їсти не хоче!