Одного теплого літнього дня, коли всі брати гноми поралися по господарству, Прожора залишився на кухні сам.
Йому доручили відповідальну роботу - помити увесь посуд.
Що він і зробив. Навіть не розбив жодної чашки і тарілки!
От тільки відразу ж після цієї праці захотілось поїсти чогось смачненького.

Якось господиня прибирала у хліву і відкрила віконечко.
Козлик, який стояв навпроти, відчув якийсь дивний вітер і принюхався.
- Так пахне весна, - мрійливо сказала мама-коза.
- Скоро потепліє, - додала поважна корова.
- А що таке весна? - зацікавився малюк.
Мама терпляче відповіла:

Якось вітер пригнав величезну хмару до лісу.
Всі звірі там просили дощу, бо навіть струмочки пересохли від засухи. Гинули лісові квіти.
От тільки хмара була така розлючена, що її розбудили, а вона саме дивилась веселкові сни, що влаштувала над лісом справжнісіньку зливу. А злість виганяла громом і блискавками.

На краю світу дуже давно була країна Математика. А була вона зовсім маленькою. Всього кілька міст.
І міста в цій країні були особливими. В одному жили цифри, в іншому знаки, у третьому геометричні фігури.
От ця історія відбувалась саме в третьому місті.

Жили були дід і баба. І була у них Курочка Ряба.
А були ці дідусь з бабусею такі бідні, що нікого й нічого, крім Курочки, не мали.
Навіть їли лише яйця та городину.
За їхню доброту Курочка знесла золоте яєчко.
Але жили вони на хуторі, та й була справа зимою, тому задумали дід з бабою це яйце з'їсти.
Взявся дід бити золоте яйце, та не розбив. Баба била, била. І також не розбила.