Наступного дня до Сонечки у гості зібралися вже кілька шматочків пластиліну.
Щоб розсмішити дівчинку, вони спочатку склалися в гарний потяг.
У нього був синій паровозик і жовтий, червоний та зелений вагончики.
Маленький поїзд так сподобався крихітці, що вона довго спостерігала, як він їздить по столі. Аж поки не пригадала, що потяг має їздити на колії. А її ж не було!

Одного разу в маленької дівчинки з'явився пластилін.
Та крихітка б і не згадала про нього, якби одного разу мама не перебирала у шафі й не побачила яскраву коробочку.
От і вирішила вона познайомити свою донечку з пластиліном.
І почала вона з одного шматка.
Був він гарного персикового кольору.
Ось матуся й почала розповідати:

Один жвавий малюк не любив їсти.
Що тільки не вигадувала його матуся, щоб нагодувати синочка. І ямки в каші копали, і літачки з пташками до рота літали, і зайчики стрибали. Навіть потяги їздили.
А про "за маму, за тата, за брата" краще промовчати. Хлопчик при цьому навіть рота не розкривав.
Мама часто вмовляла:
- Їж, маленький, бо животик буде сваритися, і ти спати не зможеш.

Ще одним братом-гномом був Нечупара.
Ні, він не був лінивим. Просто неохайним.
Більш за все Нечупара не любив вмиватися. Та й переодягатися для нього було непосильною працею. А про всякі там застібки, зав'язки і ґудзики на одежі... Краще промовчати.
Саме тому й був схожий нечупара не на порядного гнома, а на якесь опудало.

А на дворі ще була зима.
От лише сили її вже майже покинули, тому хитра сива бабця тільки інколи посипала снігом і морозила птахів та звіряток.
А в той час у землі, майже біля самої поверхні квіти вистроїлися в чергу, хто за ким буде рости.
Та от лихо. Ніхто не хотів бути першим. Всі боялися, що Зима заморозить.
Аж ось, з якогось далекого куточка вийшла маленька біленька квіточка.