Якось батьки сказали Даринці, що вони на свята їдуть у гості до бабусі.
А бабуся жила досить далеко, тому потрібно було їхати потягом.
Даринка забрала свої улюблену лялечку і матрьошок у рюкзачок-курчатко. Вони ще й подумали: "Куди це нас кладуть? І для чого?"
Туди ж відправились кілька книжечок і олівці з розмальовкою.
Олегові взяли його цуценятко і кілька машинок.

На березі моря стояло невелике містечко.

У маленькій хатинці поблизу води разом з батьком-рибалкою і люблячою матусею жив маленький хлопчик.

Він мріяв вирости і побачити весь світ, плаваючи на кораблі.

Та, от лихо, малюк боявся всього.

Жила на світі тітонька.

А яке у неї ім'я - ніхто не міг пригадати.

Була у неї одна велика проблема - тітонька все забувала.

Коли вона хотіла їсти - чомусь лягала спати, коли хотіла почитати книжку - йшла в гості, коли прагнула поплакати - весело сміялась.

Одного сонячного ранку тітонька "Не знаю" пішла на базар.

На вулиці була вже пізня осінь.
Зима все частіше заглядала у шибки хліва, малюючи на них якісь візерунки, де жив маленький козлик.
Зі всіх його мешканців тільки кури та гуси виходили на вулицю.

Тетянка не пам'ятала свого першого свята Миколая, тому хотілось, щоб друге не забувалось.
Мама дівчинки, вкладаючи донечку в обідню пору спати, розповідала маленькій про святого, який дуже любить дітей, тому щороку приносить слухняним хлопчикам і дівчаткам подарунки, які кладе їм під подушку.
Засинаючи, Тетянка відповіла, що вона чемна і всіх слухається.