Жила на світі тітонька.

А яке у неї ім'я - ніхто не міг пригадати.

Була у неї одна велика проблема - тітонька все забувала.

Коли вона хотіла їсти - чомусь лягала спати, коли хотіла почитати книжку - йшла в гості, коли прагнула поплакати - весело сміялась.

Одного сонячного ранку тітонька "Не знаю" пішла на базар.

На вулиці була вже пізня осінь.
Зима все частіше заглядала у шибки хліва, малюючи на них якісь візерунки, де жив маленький козлик.
Зі всіх його мешканців тільки кури та гуси виходили на вулицю.

Тетянка не пам'ятала свого першого свята Миколая, тому хотілось, щоб друге не забувалось.
Мама дівчинки, вкладаючи донечку в обідню пору спати, розповідала маленькій про святого, який дуже любить дітей, тому щороку приносить слухняним хлопчикам і дівчаткам подарунки, які кладе їм під подушку.
Засинаючи, Тетянка відповіла, що вона чемна і всіх слухається.

У зеленому хвойному лісі жило багато ялинок.
Всі вони були різного віку та росту.
Наближалось свято Нового року.
Саме до цього свята у ліс приходили люди і вирубували ялинки.
А ті були раді, що, хоч і висохнуть, та побачать свято.
Між великих і гарних ялинок вже кілька років росла невеличка смерічка.
Вона була така непримітна, що ніхто з людей і не глянув на неї.

Домовичок Миколка вже кілька раз допомагав господині на кухні.
Одного дня вони борщ варили, іншого тушкували курочку з овочами, навіть кілька днів назад пекли пиріжки. Такі пухкі і смачні, з вишеньками.
Миколка вирішив, що цього разу на кухні впорається сам.
Тим більше завтра свято, і домовичок хотів влаштувати всім сюрприз.