Той зимовий день взагалі не нагадував, що має бути зима.
Сонечко з неба світило яскраво, хоча майже не гріло. Маленькі хмаринки лише бігали наввипередки вгорі. Деяким з них допомагав вітер.
Гріх було не погуляти в такий день, але Тетянка так не любила одягатися.
Та мама переконала, що "на вулиці краса", тому дівчинка дозволила одягнути шапочку і куртку.

Жила на світі маленька гарненька синичка, яка сильно любила сонечко.
Маленька пташка щоранку летіла високо в небо, щоб привітати сонце.
Та літні сонячні дні швидко закінчились, а їм на зміну прийшли холодні осінні дощі з вітром.
Та синичка все одно щоранку вітала сонечко, хіба що у дні, коли хмари повністю затягували небо, вона , сумуючи, сиділа у своєму гніздечку.

Вже кілька днів Миколка задумувався, як же попрати речі.
Справа в тому, що увесь його одяг вже забруднився, а просити господиню, щоб вона випрала домовичок не хотів, бо це він має бути помічником, а не навпаки.
У новому будинку, де тепер жив малий рудий Миколка була пральна машина.
Але ж у школі домовиків не розповідали про такі речі.

Якось вранці Тетянка з батьками зібралась у гості до дідуся з бабусею.
Дід саме повернувся з якоїсь поїздки, тому швидше за все привіз маленькій подарунок.
І справді, тільки-но дівчинці допомогли роздягнутися, як дідусь виніс велику коробку з потягом.
Внучка з захопленням почала розкривати коробку.
А всередині був потяг з кількома вагончиками, справжня колія і вокзал.

На вулиці вже панувала зима, перетворивши озеро в каток, вкривши землю легким сніговим покривалом, який на холодному сонці переливається всіма кольорами веселки.
У маленькому містечку поблизу лісу стояла невеличка хатина.
Там жили двоє маленьких діток, хлопчик Ігорчик і дівчинка Зорянка.
Вони дуже любили гратися в снігу.
Цього ранку вони вискочили на вулицю і почали ліпити сніговика.