Тепле літечко закінчувалось. Ведмежа Бурий вже навчилося ловити рибу і досхочу наїлося ягід.
А, ще кожного дня воно грається зі своїми друзями: їжачком Колючим, зайчиком Вухатим і білочкою Рудою.
Всі вони зустрічались на великій лісовій галявині.
Там росла травичка для Вухастика, ягоди для Бурого і Колючого, а біля галявини достигали шишки для Рудої.

На землю повільно спускався останній літній вечір.
Сонечко так сильно не хотіло прощатися зі своїм великим другом Літом, що вирішило затриматися на небі трішечки довше і помилуватися синьою гладдю ріки та пахощами садів, де дозрівали яблука і груші.

Одного ранку сонечко лагідно зігрівало землю.
Мати-білка вирішила прибратися у дуплі після зими.
А маленька білочка - мамина донечка - сказала, що буде допомагати.

Пришла Весна.

Сонечко почало пригрівати все яскравіше і яскравіше. Повітря нагрівалось з кожним днем все більше. Річка, яка була вкрита товстим шаром льоду, раптом прокинулась, повільно потягнулася і крига на ній затріщала, а тоді попливла вперед, зменшуючись у розмірах від кожного дотику сонячних променів до води.

Жили собі й не тужили троє зайченят.
Ось одного разу вони вибігли вранці на прогулянку. Сонечко тільки підіймалось з-за обрію і на траві виблискувала роса. Вона здавалась маленьким сірим вухастикам коштовним камінням.
Вони швиденько пострибали по траві, вмиваючи росою мордочки і залишали за собою збиті роси.
Зайченята швиденько перетнули галявину й пострибали далі.