Сьогодні іграшковий майстер робив заводного паровозика.
Та готовий червоний паровоз з жовтеньким гудком і оранжевим дашком виглядав так самотньо, що умілець відразу ж вирішив змайструвати і кілька вагончиків.
Один з них був вантажним і туди можна було б жось насипати чи посадити якусь іграшку.

Швидко промайнула за вікнами барвиста осінь.
Дерева вже зовсім скинули свій одяг, річка почала вкриватися тоненьким шаром льоду, а на небі вже кілька днів висіли важкі сиві хмари, які навіть дужий вітер не міг посунути з обрію.
Тетянка так хотіла гуляти, але на вулиці було дуже сиро, тому кілька днів вони вже не виходили.

У лісі було дуже тихо. Темні дерева сонно похитували гілками в такт вітру, який дув дуже легенько, щоб не розбудити нікого й нічого.

Та в цей час на горизонті з'явилась темна хмара, яка швидко закрила всі зірочки і сховала сріблястий ріжок місяця.

Вона трохи розгнівалась на землю, бо її вітер ганяв по небу, а внизу все мирно спало.

Маленький козлик з кожним днем ставав старшим.
Щодня він з матусею ходив на пасовище, де росла зелена соковита травичка.
Але через певний час сонечко стало менше припікати, дні почали коротшати, а травичка чомусь пожовтіла.
- Осінь наступає, - пояснила мама.
- А що це таке? - запитало козеня.

Неподалік містечка, де жила маленька Тетянка з батьками, текла невеличка річечка.
Дівчинка інколи на вихідних гуляла біля неї з татом та мамою.
Ті вихідні також були погожими: на небі помітні були лише поодинокі хмарини, яскраво світило осіннє сонечко; вітер, який кілька днів несамовито літав у цих краях, підіймаючи опале листя і купи пилу нарешті й собі зробив вихідний.