На землю тихо спустилася осінь.
Оля вранці виглянула у вікно і просто не впізнала картину за вікном.
Річка перетворилась з синьої стрічки у сіро-руду смугу, листя на дереві біля вікна змінилось на жовте, оранжеве і навіть коричневе. Сонце за вікном не гріло так яскраво, а лагідно привітало дівчинку через скло.

Оля пішла гуляти.

На вулиці було досить тепло, але небо вкрили велетенською ковдрою сиві хмари.

Маленька шукачка пригод вирішила прогулятись до сусіднього парку. А парасольку з собою не брала, бо любила гуляти під дощем. Хоч матуся й не дозволяла їй бігати по калюжах, бо вона легко могла застудитись.

Оля з бабусею зібрались до лісу.

Там саме достигала малинка.

Обоє вирушили рано-вранці, коли тільки зійшло сонечко. Веселі промінчики грались з Олею по дорозі в хованки.

По дорозі довелося йти по полі. Дівчинка побачила, як бджілки збирали з квіток мед.

Того дня Оля встала дуже рано.

Сонечко щойно почало підійматися з-за обрію.

Замріяні хмаринки повільно пливли по небу.

Дівчинка швиденько вмилась і побігла до бабусі.

Та саме збиралася йти по онучку.

Вони попрямували через городи на поле, де бабуся мала кілька грядочок.

Оля роздивлялася довкола.

Оля відпочивала у селі.

Вона щодня пила свіже молоко, гралась з маленьким телятком, спостерігала за каченятами, а маленькі кошенята бігали за нею так швидко, що Оля ледь встигала утекти.

Одного дня було так тепло, що бабуся запропонувала піти на річку.

Дівчинка швиденько погодувала курчат і пішла з каченятами до води.