У школі домовиків учнів ніколи не вчили, як треба прибирати.
Розповіли тільки, що у прибиранні в нагоді стануть мітла з лопаткою та ганчірка.
Але господиня мала якусь таку цікаву машину, яка сильно гуділа.
Та Миколка вирішив обійтися мітлою з лопаткою.

На землю швидко падав сніг.
А вітер був такий сильний, що кружляв легенькі сніжинки дуже довго перед тим, як покласти їх до братів та сестер у невеликі кучугури.
Снігопад розпочався ще два дні назад, а велика хмара - мама цих сніжинок, здається, ніяк не могла зупинитися, кидаючи вниз все нові пригорщі білого й пухнастого снігу.

Минуло кілька днів з того часу, як домовичок залишався сам з Мишком та Софійкою.
Цього разу ввечері очікували багато гостей.
Відвідувачі принесли дітям кілька нових іграшок і малята сиділи у вітальні на підлозі й гралися подарунками.
Час минув швидко, Михайлик почав сонно потирати оченята.
Господиня пішла годувати донечку й синочка.
Миколка попрямував за ними на кухню.

Пройшло вже кілька днів, як домовичок жив у новому домі.
Спочатку господарі уважно спостерігали за маленьким рудим Миколкою.
Але вже на наступний день звикли до доброго домовичка, який намагався всім допомогти.
Якось тато пішов на роботу, а мамі терміново потрібно було збігати до магазину.
Так Миколка вперше залишився сам з дітьми.

Свою першу ніч у новому домі домовичок провів сам.
Він знайшов собі маленьке покривальце, яке постелив у комірчині, що ховалась під сходами, і після прочитання казочки про пригоди овочів пішов спати.
І, хоча комірка була маленькою, а Миколка спав прямо на підлозі, він добре виспався.
А вранці руденький прокинувся від якогось шуму.