Звірята

Єнотик Гостроносик не любив холоду. І як тільки прийшов час осінніх дощів, малюк бурмотів собі під ніс: "Хочу весни".
Та, коли впав сніг, а шибки розмалював мороз, єнотик вже перестав хнюпитись.
Бабуся сплела малому теплий барвистий шарфик, то він взагалі повеселішав.
- Гуляти йдеш? - спитав Гостроносика зайчик Білий Пух.
- А куди?
- До озера. Воно тепер перетворилося на ковзанку.

Мишці не спалося. В її нірку заглядав на диво великий повний місяць. Він нагадував їй здоровенну жовту головку сиру. А сир вона любила понад усе.
Раптом на узліссі неподалік почулися кроки. Вони наближалися все ближче. І полохлива Миша вже встигла забути про сир і місяць.
Поки гість не минув її домівку і не став навпроти великої жовтої кулі.
"Олень," - зраділа Мишка.

Він поселився під самим дахом новобудови.
Великий чорний крук вибрав це місце не даремно.
Звідси виднілися труби-гіганти, а поруч у сосновому ліску, що слугував міським парком, жили білки-пустунки і кілька їжаків.
Тому самотнім птах не був.
Якось полетів крук до річки, що в'яном крутилася довкола міста. І зустрів на пляжі черепашку.
- Звідки ти тут така взялася? - здивувався птах.

Зібралися якось звірята свято зустрічати.
Ведмідь каже:
- У зимову сплячку впадати не хочу. Краще Новий Рік зустрічати. Може, навіть Діда Мороза побачу.
- Ми й самі його ніколи не зустрічали, - розсміялися Зайчик з Білочкою.
Оленятко запропонувало листа головному зимовому чарівнику написати.
Їжачок взяв бронзовий дубовий листок і ялинову голку. І почав писати з допомогою друзів:

"Хто прокидається у лісі разом зі світанком?" - гадала маленька Кваккі.
Жабка жила на лісовому болоті і спала лише вдень, коли спекотно, і вночі.
Та світанки вона зустрічала вгорі, на латаття. Застрибувала на найбільший листочок.
І чекала сонечка.
Але не в небі. Вона очікувала його купання в рідному болоті.
Так і сиділа. Тихо-тихо.