Звірята

На соняшниковому полі вранці починалася метушня. Знизу бігали мурахи, повзала гусінь. На квіти зліталися оси, бджоли та метелики.
Ось на одного соняха скраю враз сіли три крилаті красені.
- Нумо змагатися. Хто перший поле перелетить, - запропонував Блакитний, як небо.
- Та ще й сідаючи на кожну квіточку, - уточнив Жовтий, що майже зливався з пелюстками.

Вухо вловило якийсь дивний звук. До цього Плямка був впевнений, що знає всі нічні звуки рідного лісу. Помилився?
Зайчик спробував прокинутись. Дзвеніло неподалік. І він хотів дізнатися, що ж там коїться.
Спустив з ліжечка одну лапку, іншу. У вухах знову задзвеніло. Аляска спробував розплющити очі. І ніяк.
"Знову лягати спати?"
Та цікавість його здолала.

- Я завжди мріяла про море, справжнє море, - сміялася черепашка Сюззі, коли бігла по піску до великої води.
Вона не пам'ятала, як опинилася в зоомагазині. Але її швидко "вдочерили" Микола і Маринка.
Вони її вигудювали по квартирі, купали, годували яблучками й капустою.

- На цей новий рік я хочу снігу, - тупнув верблюдик Абба по піску.
- Але в пустелі не буває зими, - заперечила його мама.
- Ніколи-ніколи? Тоді може поїдемо в подорож? Наприклад, до тієї рудої білочки, що прилітала торік сюди на відпочинок.
Мама важко зітхнула - вона не любила літаків. Але кораблів боялася ще більше, бо її на них нудило.
- Ну, добре.

Під жовтим листям ховалася мишача нірка. Мама-миша хотіла ще до зими встигнути зібрати з поля зернят.
Але раптовий порив вітру приніс на землю перший сніг. Під білою пухнастою ковдрою сховалася не лише мишача домівка, а й поле з зернятами та стежина до нього.
Зажурилася Мишка й сіла на порозі. Раптом на білому снігу з'явився Зайчик, що жив неподалік. Він простягнув сіроманці мішок з морквою: