Звірята, Природа, Іграшки, Оля, Оленка, Тетянка, Феї, гноми і домовички, Свято Миколая, Новий рік, Різдво, Великдень, Людські якості, Меблі, Математика, Наше тіло

Того вечора крихітка Ірис сиділа на останньому листку клена.
Вона мріяла політати, бо крилець фея ще не мала.
Тому Ірис піднялася на саму верхівку дерева, сіла, мов на човник, у листок:
-Вітерець, допоможи!
І той підхопив маленьку мандрівницю.
Він легенько підняв її високо-високо над садом і містом, а тоді так само легко почав опускати.

Одного вечора Посмішка заварювала чай.
"Якби тут був новий порцеляновий заварничок. І всі наші крилаті подруги, щоб погомоніти..."
Вмить у її руках з маленького чайника виріс великий заварник, такий білий, що аж очі закліпали. Довкола на столі задзвееніли горнятка, яке з квіточкою, яке з хвилькою. А між ними виникли з книжкою і пензликом.

Того ранку разом зі світанком до хатинки лісових фей прилетіла незнайомка. Її гостроконечна шапочка закінчувалась маленьким дзвоником, а на прозорих крильцях виблискували маленькі букви.
Господині спросоння відчинили двері хатинки і запросили гостю на сніданок.
- Як тебе звуть? Ти така маленька. Куди летиш сама?

Та осінь запам'яталась лісу довгими затяжними дощами.
Бджоли сиділи у вуликах і мало надіялись поповнити запаси пилку.
Барвисті метелики, здавалось, полетіли за перелітними птахами у теплі краї. А синиці, горобці, сороки й ворони перелетіли ближче до сіл та муст. Там догодують.

У зеленому-зеленому лісі жили рисі. Великі лісові коти з китицями на вушках були справжніми володарями у тих краях.
Та якось знайшлося мале рисенятко, що не вміло "р" вимовляти.
- Мул-мул! - пестилось воно до мами.
- Хто ти? - спиталось якось вовченя, що разом з батьками збиралося в гості.
- Лись! - гордо мовило малятко.
- Так ми до вас, лисів, і йдемо. Пішли разом.