Звірята, Природа, Іграшки, Оля, Оленка, Тетянка, Феї, гноми і домовички, Свято Миколая, Новий рік, Різдво, Великдень, Людські якості, Меблі, Математика, Наше тіло

Мала лиска лисеняток,
Не любили вони спати.
-- Глянь, матусю, й досі сонце
Світить у моє віконце!
-- Я ще кашку не доїла!
-- А я юшку не допила!
-- Колискову заспівай!
-- Казку нову прочитай!

А Лисичка схитрувала,
Рудим хвостиком вкривала,
Й "Люлі-люлі" заспівала.
В нірці вже панує тиша,
Лиш газдує поруч миша.

Та найменше лисеня
І сіреньке мишеня
Тишком-нишком повтікали,

То було тоді, коли Сонце вже раніше сідало і пізніше вставало, а клени стали не тільки зелені, а ще жовті й червоні.
Якось вранці Дід Іван на Конику поїхав геть далеко в гори.
А що там робити? Сіно косити, в лісі гриби збирати, щоб потім юшку варити.
Забув лиш Дід загін зачинити.
Набігла на полонину хмара, нагнала сивого туману.
Вийшли вівці попастися, а й ніг своїх не бачать.

Богданчик сидів осторонь. Він мав кілька хвилин перепочинку, тому уважно дивився, як дорослі побратими тренують володіння шаблею.
Хлопчик, маленький та худенький вже й на пам'ятав часу, коли жив за Січчю.
Мама його згадувалась теплом і запахом молока. Але молода жінка занедужала холодною зимою. Та й згасла, наче вогонь в печі.
Батько ж, вільний козак, забрав з собою сина на Січ.

На високій-високій сосні, звідки видно було цілий ліс, у дуплі жила сім'я білок.
У батьків було п'ятеро маленьких руденьких білченят.
І все було б просто чудово, якби вона не любили пустувати.
Крихітки ще без батьків з домівки не виходили, а сидіти у дуплі було нудно, тому й знаходили малюки собі заняття.

Жив на світі хлопчик Захар. Такий жвавий та цікавий.
Любив він усякі ігри та забави.
І часто брав участь у вуличних іграх.
Та, от лихо, він не вмів лічити, тому в піджмурки доводилось лише ховатися.
Щоразу засмучувався цим, а ще обіцяв собі навчитись рахувати.
Але, як тільки вранці прокидався і бачив сонечко у вікні, забував.
Якось пішли вони з матусею в магазин.