Звірята, Природа, Іграшки, Оля, Оленка, Тетянка, Феї, гноми і домовички, Свято Миколая, Новий рік, Різдво, Великдень, Людські якості, Меблі, Математика, Наше тіло

У лузі між зеленої травички, білих ромашок та синьооких волошок сховався мурашник.
Жили там, хоч і маленькі, але працьовиті комашки. Одні дім укріплювали, інші -- захищали, а треті -- їжу здобували.
Серед останніх і був Малюк. А назвали ого так тому, що був найменшим у мурашнику і рости не хотів. Хоч поїсти він і любив.

Якось вранці попід тином
Знайшла Мілка їжачка.
Та, сповити, мов дитину,
Хоч хотіла, не змогла.
-- Будеш ти мені малятком,
Погойдаю я дитятко,
Тихо-тихо заспіваю,
Спи, малий, вже, баю-баю.
-- Не матуся і не татко,
Не твоє я, їжачатко.
Аж за тином, в тому лісі,
Їжачки живуть у глиці.
Відпусти мене, благаю,
Не співай для мене "баю".
-- Дай, хоч молочка наллю,
Чи грибами пригощу?

Прийшла весна. Вкрила рясним цвітом землю, розсипала квіточки по деревах.
А над ними залітали комахи -- червонокрилі сонечка з чорними цятками, працьоаиті бджоли, великі хрущі.
-- Дз-дз-дз, -- летів один над вихнею і абрикосою.
Думав, яку квітку вподобати, але пустотливий вітерець підхопив його на свої крила і заніс високо-високо.

Давно-давно він був лозою.
Ріс собі понад річкою. Вітер наспівував йому пісень, сонечко вранці будило теплими промінцями, а річка напувала прохолодною живицею.
Потім йому пригадувались теплі руки, запах фарби та лаку...
І ось він лежить собі серед інших, круглий, високий, розмальований квітами.
Дощ...

Максим сидів за столом.
Перед ним улюблена тарілка, улюблене картопляне пюре.
-- Мамо, погодуй!
-- Бери ложку і їж. Ти вже достатньо великий для цього.
-- Ну будь ласка.
Дитяче личко скривилось і хлопчик вже задумав плакати.
Мама взяла ложку.
Але вона випала з рук. Матуся знову зробила спробу погодувати малюка, та ложка з підписом "Максим" в руки просто не давалась.