Звірята, Природа, Іграшки, Оля, Оленка, Тетянка, Феї, гноми і домовички, Свято Миколая, Новий рік, Різдво, Великдень, Людські якості, Меблі, Математика, Наше тіло

Максим сидів за столом.
Перед ним улюблена тарілка, улюблене картопляне пюре.
-- Мамо, погодуй!
-- Бери ложку і їж. Ти вже достатньо великий для цього.
-- Ну будь ласка.
Дитяче личко скривилось і хлопчик вже задумав плакати.
Мама взяла ложку.
Але вона випала з рук. Матуся знову зробила спробу погодувати малюка, та ложка з підписом "Максим" в руки просто не давалась.

У театрі сьогодні так тихо, що чути пісню вітру між дверима.
Але... Що це? Десь далеко хтось плаче.
Пустун-вітерець уривається за куліси і летить на ці звуки. Адже пісня з таким відлунням перестає веселити.
Гримерна пуста, костюмерна -- пуста.
Так це згори чути плач!
Вітер тихенько крадеться горищем.
Тут, між паперових хаток і дерев хтось гірко-гірко ридає.
Він спішить...

На великій лісовій галявині зібрались школярі.
Зайчики Вухастий і Косий прийшли сюди вперше.
Вони з острахом подивились на вчительку сову Розумницю.
Але задзвонив дзвінок і куцохвості новачки зайняли вільні місця за партами.
Вухастий сів біля білочки Прудкої, а Косий з їжачком Голочкою.
Ті жили не так далеко від них, тому після уроків з читання, лічби і маскування всі рушили в один бік.

Десь далеко-далеко, дуже давно, мала одна матуся двох синочків-близнюків. І обоє були непосидючі такі, що й хвилини на місці не проведуть.
Коли їх мама спати вкладала, казки і легенди розповідала. Один слухав з відкритим ротом, а інший все щось до маминих розповідей додавав.
Якось ввечері не втрималась ненька:
-- Все, більше не розповідаю. Дін краще за мене все знає.

Жила на світі Голова. Розумна і гарна.
І мала вона багато всяких ідей. Думала, що зробити, що змінити, куди податися, що подивитися.
Але, якщо подорожувати вона сама могла, дивилася на все, то зробити щось самій їй не вдавалось.
От якось сиділа Голова на березі гарної річки, великої і швидкої, і думала про міст, про небачені місця з того боку.