Звірята, Природа, Іграшки, Оля, Оленка, Тетянка, Феї, гноми і домовички, Свято Миколая, Новий рік, Різдво, Великдень, Людські якості, Меблі, Математика, Наше тіло

То було тоді, коли Сонце вже раніше сідало і пізніше вставало, а клени стали не тільки зелені, а ще жовті й червоні.
Якось вранці Дід Іван на Конику поїхав геть далеко в гори.
А що там робити? Сіно косити, в лісі гриби збирати, щоб потім юшку варити.
Забув лиш Дід загін зачинити.
Набігла на полонину хмара, нагнала сивого туману.
Вийшли вівці попастися, а й ніг своїх не бачать.

Богданчик сидів осторонь. Він мав кілька хвилин перепочинку, тому уважно дивився, як дорослі побратими тренують володіння шаблею.
Хлопчик, маленький та худенький вже й на пам'ятав часу, коли жив за Січчю.
Мама його згадувалась теплом і запахом молока. Але молода жінка занедужала холодною зимою. Та й згасла, наче вогонь в печі.
Батько ж, вільний козак, забрав з собою сина на Січ.

На високій-високій сосні, звідки видно було цілий ліс, у дуплі жила сім'я білок.
У батьків було п'ятеро маленьких руденьких білченят.
І все було б просто чудово, якби вона не любили пустувати.
Крихітки ще без батьків з домівки не виходили, а сидіти у дуплі було нудно, тому й знаходили малюки собі заняття.

Жив на світі хлопчик Захар. Такий жвавий та цікавий.
Любив він усякі ігри та забави.
І часто брав участь у вуличних іграх.
Та, от лихо, він не вмів лічити, тому в піджмурки доводилось лише ховатися.
Щоразу засмучувався цим, а ще обіцяв собі навчитись рахувати.
Але, як тільки вранці прокидався і бачив сонечко у вікні, забував.
Якось пішли вони з матусею в магазин.

Того ранку тепле весняне сонечко знайшло серед чорного ще поля зелений паросток.
--Рости, маленький, -- і воно лагідно пригріло і крихітне стебельце, і землю поруч.
З кожною годиною зелених паростків ставало все більше.
Аж раптом над полем затріпотіли крила і зграйка горобців засмучено зацвірінькали:
-- Зерна нема! Зерна нема!