Феї, гноми і домовички

Цього року весна запізнювалась. Поле без снігу потребувало сонячного тепла, але вітри його зовсім не підпускали до землі.
Та весна мала маленьку крилату помічницю. Фея Квіточка поспішила через луг і поле. Де вона торкнеться землі, зелень проростає, посміхнеться - квіточка пелюстки розкриє.

З горнятка підіймалась легка пара з ароматом кориці і ванілі.
Пампушка, склавши крила, сиділа на вікні з книжкою.
У двері влетіла Зефірка - сестричка-фея з рожевим волоссям:
- Ти знову переварила какао! Досить читати на кухні!
- Але ці історії такі чарівні! Про принцес, лицарів, драконів і замки!
- Треба цю книжку для тебе переписати.

Того вечора крихітка Ірис сиділа на останньому листку клена.
Вона мріяла політати, бо крилець фея ще не мала.
Тому Ірис піднялася на саму верхівку дерева, сіла, мов на човник, у листок:
-Вітерець, допоможи!
І той підхопив маленьку мандрівницю.
Він легенько підняв її високо-високо над садом і містом, а тоді так само легко почав опускати.

Одного вечора Посмішка заварювала чай.
"Якби тут був новий порцеляновий заварничок. І всі наші крилаті подруги, щоб погомоніти..."
Вмить у її руках з маленького чайника виріс великий заварник, такий білий, що аж очі закліпали. Довкола на столі задзвееніли горнятка, яке з квіточкою, яке з хвилькою. А між ними виникли з книжкою і пензликом.

Того ранку разом зі світанком до хатинки лісових фей прилетіла незнайомка. Її гостроконечна шапочка закінчувалась маленьким дзвоником, а на прозорих крильцях виблискували маленькі букви.
Господині спросоння відчинили двері хатинки і запросили гостю на сніданок.
- Як тебе звуть? Ти така маленька. Куди летиш сама?