Феї, гноми і домовички

За вікном крихітної хатинки-дупла у старому дубі завивав вітар, час від часу запрошуючи до танцю то поодинокі краплинки, що не втрималися на хмаринці, то пожовклі листочки граба чи клена.
Лісовий гномик Грибочок пив теплий чай і читав свіжу газету, яку вранці принесла Сорока.
"Зима близько!" кричав заголовок на першій сторінці.
- Так це значить, що свята наближаються! - зрадів гномик.

Цього року весна запізнювалась. Поле без снігу потребувало сонячного тепла, але вітри його зовсім не підпускали до землі.
Та весна мала маленьку крилату помічницю. Фея Квіточка поспішила через луг і поле. Де вона торкнеться землі, зелень проростає, посміхнеться - квіточка пелюстки розкриє.

З горнятка підіймалась легка пара з ароматом кориці і ванілі.
Пампушка, склавши крила, сиділа на вікні з книжкою.
У двері влетіла Зефірка - сестричка-фея з рожевим волоссям:
- Ти знову переварила какао! Досить читати на кухні!
- Але ці історії такі чарівні! Про принцес, лицарів, драконів і замки!
- Треба цю книжку для тебе переписати.

Того вечора крихітка Ірис сиділа на останньому листку клена.
Вона мріяла політати, бо крилець фея ще не мала.
Тому Ірис піднялася на саму верхівку дерева, сіла, мов на човник, у листок:
-Вітерець, допоможи!
І той підхопив маленьку мандрівницю.
Він легенько підняв її високо-високо над садом і містом, а тоді так само легко почав опускати.

Одного вечора Посмішка заварювала чай.
"Якби тут був новий порцеляновий заварничок. І всі наші крилаті подруги, щоб погомоніти..."
Вмить у її руках з маленького чайника виріс великий заварник, такий білий, що аж очі закліпали. Довкола на столі задзвееніли горнятка, яке з квіточкою, яке з хвилькою. А між ними виникли з книжкою і пензликом.