Феї, гноми і домовички

Ранок у полі починався з бриніння роси. Це вітер грався крихітними краплинками, які дзвеніли, бриніли і передавалися в перших променях.
От одна крапелька скотилася, впала на нижній листочок і перетворилася на маленьку фею.
Блакитне волоссячко неначе промінням розсіювалося довкола. Прозорі крильця з ледь помітним бузковим відливом розгорнулися назустріч сонцю.
- Волошка! Ти будеш Волошка.

Гномик Тишко стояв над дідом казанком. Вгору підіймалися не пара, а справжня веселка.
Малюк розмішав зілля ложкою і зачерпнув трішки.
- Не смій!
Але перший ковток вже тепло річкою побіг до шлунка - пізно!
- Тобі мама не розказувала, що пити незнайомі напої не можна?
Дідусь швидко вихопив з рук малого залишки у ложці і вилив назад до казанка.
Веселка стала яскравішою.

- Апчхи, апчхи!
Гном Редиска сидів на стільчику біля плити і раз за разом чхав.
Передним у казанку парувало найкраще гостре лечо. І маленький кухар перевіряв на нюх кількість спецій.
- Здається, я трошки переборщив із перцем, - засмутився він, але спробувати на смак не наважився.
За деякий час страва була готова, Редиска погасив вогонь та пішов відпочивати.

У лісі, на галявині росли яголи суниці.
Равлики Стук і Гук прокинулися пораніше, щоб встигнути ними поласувати.
Стук глянув на сонце, яке щойно з'явилося над горизонтом і подумав: "Пора! Дорога дуууже довга".
Гук з іншого боку галявини помітив лиш одного промінця і подумав: "Рано ще, можна й поспати!"

У бібліотеці, на найвищій книжковій полиці сидів гном і читав.
Його вже років п'ятдесят мучило питання длброти і милосердя. Але такого у своєму підземному житті Смарагд не зустрічав.
Тому якось вранці залишив Рубіна, Опала і Сапфіра, своїх молодших братів, і пішов шукати щастя.
Мав із собою жменьку таких же зелених камінців, як одяг та ім'я, тому завзято крокував у незнайомому напрямку.