Якось прибіг кроля Даня на луг біля рідного лісу.
Бачить, стільки жовтих квіточок довкола. Понюхав одну і розчхався.
Та так сильно, що злякав кількох мурашок. Комахи розбіглися повз квіти.
- Дз-з-з, - почалось поруч.
На поле летіли бджілки. Одна, друга, третя...
Ось на кожній жовтій квіточці вже сидить маленька смугаста трудівниця.
- Справжній медовий букет виходить!

Якось серед ночі кроленятам Полі і Толі не спалося.
Вийшли вони з рідної хатинки, а на галявині поруч якесь дивне світло видніється.
Підходять вони туди, а там стільки привидів! Великі і маленькі привиди танцювали, утворюючи чудернацькі фігури.
- Глянь, смужка, як мереживо на твоїй сукні.
- А ось ромби, наче на твоїй сорочці, що бабуся вишивала.

Того дня щось явно змінилось.
Руданка - невеличка жвава киця, ім'я якої перекликалося з кольором шубки - зайшла поміж грядки далі, ніж завжди. Жовті та багряні квіти залишились позаду, а з ними і метелики, бджоли та якісь жуки.
На голому городі стояли великі кошики. Люди, господарі та гості, махали руками, періодично щось кидаючи до кошиків.

Цю історію розповіла мені маленька зелена Жабка, що жила у саду біля гарного палацу. Вона відправила до мене Листа.
"Однієї зоряної ночі Принцеса, що жила в палаці, ніяк не могла заснути. Десь ще чулись цвіркуни, далі - ледь чутне квакання жабок. У темному небі мерехтіли мільйони зірок. А ріжок місяця вийшов з-за обрію, час від часу любуючись собою в озері чи ставку.

Рано-вранці Мишка вийшла у поле. З іншого боку жили її друзі - ховрашок і борсучок на узліссі.
Але як без гостинця йти!
Стала вона роздивлятися, що можна назбирати. Та й побачила гриби - бліді, на тоненьких ніжках.
"Хтось казав, що після дощу смачні гриби ростуть," - подумала сіроманка і зірвала одного гриба.
У блакитному небі сонечко піднялося вже високо, припікаючи землю.