Серед зеленого лісу жив маленький Привид. Всі, хто його бачив, спочатку скрикували "Ох!". Але, як тільки він починав грати на своєму роялі, "ох" перетворювався на "ух".
Ця історія розпочалася взимку. Тоді, коли всю землю вкривав сніг, а барвисті метелики бачили солодкі сни.
До лісу приїхала машина. Звідти вийшла пані у гарному капелюшку. Вона тримала на руках свого Кота.

Того року була пізня весна, а погода так швидко змінювалася з сонячної на дощ з градом, з затишшя до ураганного вітру, що лісові мешканці геть розгубилися.
Так і застудилась мама-кроля, коли бігала на галявину за соковитою травою для своїх кроленят. Чхає й кашляє вона.
Вухастики маленькі зібралися купкою і думають, чим їй допомогти.
Старший Білохвостик сказав:
- Треба малина і мед.

Якраз за парканом росла велика ялинка.
Білячок час від часу стрибав з паркану на гілки, вибирався на верхівку і дивився вдалечінь. Десь там на полі жив його друг Мишастик.
Відтоді, як похолодало, а пожовклу траву вночі вибілював сріблястий іній, мишеня з поля перебралось до сараю.
Там і солома для кубельця, і корова з козою, щоб свіжим молоком напоїти.

Вони, двоє братиків Петрик і Павлик жили неподалік озера.
Та такого великого, що кінця й краю у ньому видно не було.
Якось вирішили вони зі своїми товаришами у піратів погратися, скарби пошукати.
Матуся навіть скарб хлопчикам дала - справжні піратські монети! Та ще й шоколадні!
Зробили Павлусь і Петро скриньку, поклали туди дублони золоті.

Пухнастий рудий хвіст прикривав блакитні очі.
Рудько сидів на порозі хати і... боявся ступити на сніг.
Біле покривало виблискувало коштовним камінням у сонячних променях.
- Іще разочок! Ще раз!
Кіт розвернувся у бік, звідки чулися голоси.
Двоє мишенят видерлися на присипаний сніжком паркан.
- Ми ще в цю кучугуру не стрибали!