Білочка Мілочка гуляла на сусідній галявині. ЇЇ горішки-ліщинки перетворилися в музичні інструменти для зайчика Тишка. А заяча мотузка стала гарною скакалкою для неї і лиски Іриски.
- А ходімо до мене, матуся пиріг спекла, - запропонувала білочка.
Лиска та зайчик ледь встигали за подружкою.
- Ось ми і вдома, - нарешті сказала Мілочка.
Тишка й Іриска оглядали гніздо. Тут вони знайшли...

Мишка сиділа біля свого ліжечка і перебирала скарби. Ось гілочка від дуба - раніше на ній висіли три жолуді і листочок, але жолуді вона зірвала, коли хотіла погратися ними, як м'ячиками, а листочок розсипався від старості. А це корінець від сосни - на ньому можна кататися як на човнику по джерелу, як на санчатах по снігу. І жолуді-м'ячики, і мотузка-гойдалка...

Колись дуже давно, ще до того, як люди винайшли лампочку і автомобіль, Земля була чистою і квітучою.
У річках та озерах, морях і океанах жило багато різної риби, у небо підіймались не літаки, а великі і малі птахи.
А ліси, поля та луки населяли різні звірята й комахи.
Та от біда, з кожним великим винаходом Людина все більше забирала у Землі: їй потрібен був і ліс, і вода, а згодом і повітря.

Дятел Стук прокинувся вранці від дивних звуків.
Десь гудів мотор машини і чулися людські голоси.
А тоді під його рідним деревом люди почали копати яму.
Ось один корінець відламали, інший, затріпотіло листячко, що лишилось без живильної водиці.
"Зовсім поруч нірка мишки Тишки, а коло неї зайчики живуть! Пора тривогу бити!"

- Крап-крап, - співали прозорі крапельки, що капали з дерева вниз.
Вони утворили маленьку калюжу, під якою білий сніг ставав дедалі прозорішим.
Тендітні зелені листочки побачили вгорі сонечко і потягнулись до неба. Між них з'явились стебельця. Вони прагнули наздогнати листячко і підіймались все вище і вище.