Одного вечора Посмішка заварювала чай.
"Якби тут був новий порцеляновий заварничок. І всі наші крилаті подруги, щоб погомоніти..."
Вмить у її руках з маленького чайника виріс великий заварник, такий білий, що аж очі закліпали. Довкола на столі задзвееніли горнятка, яке з квіточкою, яке з хвилькою. А між ними виникли з книжкою і пензликом.

Того ранку разом зі світанком до хатинки лісових фей прилетіла незнайомка. Її гостроконечна шапочка закінчувалась маленьким дзвоником, а на прозорих крильцях виблискували маленькі букви.
Господині спросоння відчинили двері хатинки і запросили гостю на сніданок.
- Як тебе звуть? Ти така маленька. Куди летиш сама?

А ви ніколи не задумувались, що трапляється з тими овочами, які втікають з лотка на базарі, з пакета чи тарілки?
От мені розповіли. А я з вами поділюся.
Жив у коробці з такими ж червонобокими братами Помідор. Поважний і круглий.
І, коли його купили, не захотів він стати салатом. Та й рагу не захотів.
Втік тихенько з пакета... аж у місто неслухняних овочів і фруктів.

Та осінь запам'яталась лісу довгими затяжними дощами.
Бджоли сиділи у вуликах і мало надіялись поповнити запаси пилку.
Барвисті метелики, здавалось, полетіли за перелітними птахами у теплі краї. А синиці, горобці, сороки й ворони перелетіли ближче до сіл та муст. Там догодують.

Цю історію мені розповідали, коли я вже зовсім доросла скаржилась на те, що у моїх дітей чарівним способом спочатку зникає одна шкарпетка.
Так ось.

Жили були на далекій-далекій планеті інопланетяни. І, хоч мали вони дві ноги, як і люди, дві руки і двоє очей, навіть носики їхні були схожі на наші.