А ви ніколи не задумувались, що трапляється з тими овочами, які втікають з лотка на базарі, з пакета чи тарілки?
От мені розповіли. А я з вами поділюся.
Жив у коробці з такими ж червонобокими братами Помідор. Поважний і круглий.
І, коли його купили, не захотів він стати салатом. Та й рагу не захотів.
Втік тихенько з пакета... аж у місто неслухняних овочів і фруктів.

Та осінь запам'яталась лісу довгими затяжними дощами.
Бджоли сиділи у вуликах і мало надіялись поповнити запаси пилку.
Барвисті метелики, здавалось, полетіли за перелітними птахами у теплі краї. А синиці, горобці, сороки й ворони перелетіли ближче до сіл та муст. Там догодують.

Цю історію мені розповідали, коли я вже зовсім доросла скаржилась на те, що у моїх дітей чарівним способом спочатку зникає одна шкарпетка.
Так ось.

Жили були на далекій-далекій планеті інопланетяни. І, хоч мали вони дві ноги, як і люди, дві руки і двоє очей, навіть носики їхні були схожі на наші.

Ґудзичок розплющив оченята. Крихітний чоловічок мав трішки задертого носика і великі дужі руки. Коли він їх клав з боків на пояс, то виглядав як той круглий ґудзик, в честь якого його назвали.
І, хоча в його господарстві панувала темрява, крихітний чоловічок знав, що день уже розпочався.
Десь недалеко метушилися і розмовляли люди.

У зеленому-зеленому лісі жили рисі. Великі лісові коти з китицями на вушках були справжніми володарями у тих краях.
Та якось знайшлося мале рисенятко, що не вміло "р" вимовляти.
- Мул-мул! - пестилось воно до мами.
- Хто ти? - спиталось якось вовченя, що разом з батьками збиралося в гості.
- Лись! - гордо мовило малятко.
- Так ми до вас, лисів, і йдемо. Пішли разом.