Того вечора крихітка Ірис сиділа на останньому листку клена.
Вона мріяла політати, бо крилець фея ще не мала.
Тому Ірис піднялася на саму верхівку дерева, сіла, мов на човник, у листок:
-Вітерець, допоможи!
І той підхопив маленьку мандрівницю.
Він легенько підняв її високо-високо над садом і містом, а тоді так само легко почав опускати.

Маленьке біле ведмежатко вранці вийшло на прогулянку.
Воно відійшло трохи далі, ніж завжди. Аж до самого краю води.
Тут крижина відкололась і малюк поплив, підіймаючись час від часу на хвилях
Вітер з розсердженого завивання перейшов на лагідну колискову і ведмежа заснуло.
А прокинулось від того, що його питали:
- Де твоя мама?

Колись давно в одному домі завелась коробочка олівців. Та така велика, що туди докладалися все нові і нові. Іноді в гості до них приходили пачками фломастери, час від часу заглядали поодинокі ручки.
Навіть кілька гумок для стирання причаїлись на дні.
Лише стругалка була дуже рідкою гостею.

Одного вечора Посмішка заварювала чай.
"Якби тут був новий порцеляновий заварничок. І всі наші крилаті подруги, щоб погомоніти..."
Вмить у її руках з маленького чайника виріс великий заварник, такий білий, що аж очі закліпали. Довкола на столі задзвееніли горнятка, яке з квіточкою, яке з хвилькою. А між ними виникли з книжкою і пензликом.

Того ранку разом зі світанком до хатинки лісових фей прилетіла незнайомка. Її гостроконечна шапочка закінчувалась маленьким дзвоником, а на прозорих крильцях виблискували маленькі букви.
Господині спросоння відчинили двері хатинки і запросили гостю на сніданок.
- Як тебе звуть? Ти така маленька. Куди летиш сама?