Якось ввечері, в селі, коли під ногами тріщав сніг, а з коминів високо в небо підіймався сивий дим, на вулиці біля святково вбраної ялинки звідкись взявся Зайчик.
Він від Лисички утікав і в село забіг.
Дивиться, біля ялинки Сніговик стоїть. З морквяним носиком.
Згадав бідолаха, що й не вечеряв в сьогодні.
Та й давай стрибати довкола Сніговика.
Тільки ніяк не дістане.

Холодний Північний Вітер захопився грою. Він підхопив залишені кимось санчата і підняв їх під самі хмари, що ось-ось мали посіяти вниз пухнастий сніг.
Вітрюган захопив найбільшу та найважчу:
- Доки я зможу вас нести, поки теплі вітри мені перешкодять?
І помчав з усім вдаль.
Над лісами, полями, ось велетня Дністра пролетів.
- А море подолаю? - цікавість Північного Вітру взяла гору і ...

Жив якось хлопчик, що найбільше у світі хотів вирости .
І бажання це було таким сильним,що воно здійснилося.
Бачить Малюк свій дім, де у нього батьки, улюблена машинка, власний посуд, а зайти туди не може. Глянув, поруч його гойдалка на дереві, та на ній покататись теж не вийде.
І так йому самотньо стало, що хлопчик заплакав.
- Синку, заспокойся, це лише сон, - лагідно сказала мама.

На далекій Півночі, де відбувається щороку Новорічне диво, жили ельфи. Саме ті, що допомагали подарунки готувати для всіх слухняних діток і лісових звіряток.
І був серед них маленький Ріккі.
У передсвяткову ніч всі ельфи пакували подарунки і складали їх до велетенського мішка на санях.
Ніс Ріккі і свій пакунок. Поклав його у мішок, та й сам так стомився, що приліг у ньому і заснув.

Одного ранку Сонце піднялося над горами.
Спочатку воно торкнулось промінчиками полонину. Заглянуло крізь двері в кошару, наче промовляючи: "час прокидатися"
Далі на іншій горі побачило Сонечко хмару. Білою ковдрою вкривала вона верхівку.
Полоскотали промінці м'якенькі боки. І хмара почала розсіюватись.
А тут ще й Вітерець налетів. Збудив пухнасту соньку і поніс її кудись вдаль.