У зеленому лісочку,
На високому горбочку,
У барлозі тепленькій
Ведмежатко маленьке
спати лягало.
Матуся його колихала:
"Спи, мій синочку,
Нічка довкола,
Вже поспішають
Сни кольорові
Казку тобі
Показати чудову."
Спить ведмежатко,
Солодкі сни бачить,
Як із зайченятами
Грається й скаче,
Як Лиску руденьку
Переганяє,
З малим Борсучком
Іменини справляє.

Киця Білка страшенно любила зиму.
Прокидалась вона ранесенько, відхиляла білу фіранку з вікна і милувалася снігом.
А, коли вже сонечко міняло темряву на денне світло, брала два відра на коромисло, загорталася у квітчасту хустину і поспішала до джерела.
Якось вранці зачерпнула киця води, а у відро гарний Карась впіймався.
"Чудовий буде сніданок," - подумала Білка і рушила додому.

Того ранку Мишеня прокинулось ще вдосвіта.
Воно виглянуло з нірки і побачило над головою щось жовте, кругле і велике.
"Сир?" - подумало малятко.
"От би дістати його!"
Мишеня піднялось на пеньочок поруч, потягло лапки догори - далеко!
"Може, на дерево залізти? Треба якнайвище. Тільки на ньому Совуня живе."
Малюк подивився довкола і згадав про три високі сосни з іншого боку.

А чи знаєте ви, малята, що звірята ростуть дуже швидко.
Якось двохрічне ведмежа блукало лісом.
Воно, граючись, залізло на дерево. І буркотіло собі під носика, що гілочка одна дуже гостра, а інша не така товста, щоб його витримати.
Піднявся на горбок Буркотунчик:
"Яка гарна гірка!" - подумав він, скрутився калачиком і клубочком покотився донизу.
Незчувся, як опинився у просторій норі.

З горнятка підіймалась легка пара з ароматом кориці і ванілі.
Пампушка, склавши крила, сиділа на вікні з книжкою.
У двері влетіла Зефірка - сестричка-фея з рожевим волоссям:
- Ти знову переварила какао! Досить читати на кухні!
- Але ці історії такі чарівні! Про принцес, лицарів, драконів і замки!
- Треба цю книжку для тебе переписати.