Вони, двоє братиків Петрик і Павлик жили неподалік озера.
Та такого великого, що кінця й краю у ньому видно не було.
Якось вирішили вони зі своїми товаришами у піратів погратися, скарби пошукати.
Матуся навіть скарб хлопчикам дала - справжні піратські монети! Та ще й шоколадні!
Зробили Павлусь і Петро скриньку, поклали туди дублони золоті.

Пухнастий рудий хвіст прикривав блакитні очі.
Рудько сидів на порозі хати і... боявся ступити на сніг.
Біле покривало виблискувало коштовним камінням у сонячних променях.
- Іще разочок! Ще раз!
Кіт розвернувся у бік, звідки чулися голоси.
Двоє мишенят видерлися на присипаний сніжком паркан.
- Ми ще в цю кучугуру не стрибали!

Цього року весна запізнювалась. Поле без снігу потребувало сонячного тепла, але вітри його зовсім не підпускали до землі.
Та весна мала маленьку крилату помічницю. Фея Квіточка поспішила через луг і поле. Де вона торкнеться землі, зелень проростає, посміхнеться - квіточка пелюстки розкриє.

Ця історія почалася дуже давно, коли Майстер був молодим ще, а його іграшки не такими досконалими.
Цей пупсик відразу одягнувся у джинсового каптурика та комбінезона й оселився на верхній полиці майстерні.
Та трапилось так, що творець іграшок геть за нього забув.

Якось кролю Фімку дідусь узяв з собою.
Малюк не знав, куди вони йдуть, тому уважно дивився на всі боки - тут він ще не бував.
Старі, але дуже охайні будиночки тяглися вулицею. Біля них цвіли в цю весняну пору нарциси і тюльпани.
Ось дідусь повернув до найбільшого будинку.
Великі вікна прикрашали вітражі.