Цього року весна запізнювалась. Поле без снігу потребувало сонячного тепла, але вітри його зовсім не підпускали до землі.
Та весна мала маленьку крилату помічницю. Фея Квіточка поспішила через луг і поле. Де вона торкнеться землі, зелень проростає, посміхнеться - квіточка пелюстки розкриє.

Ця історія почалася дуже давно, коли Майстер був молодим ще, а його іграшки не такими досконалими.
Цей пупсик відразу одягнувся у джинсового каптурика та комбінезона й оселився на верхній полиці майстерні.
Та трапилось так, що творець іграшок геть за нього забув.

Якось кролю Фімку дідусь узяв з собою.
Малюк не знав, куди вони йдуть, тому уважно дивився на всі боки - тут він ще не бував.
Старі, але дуже охайні будиночки тяглися вулицею. Біля них цвіли в цю весняну пору нарциси і тюльпани.
Ось дідусь повернув до найбільшого будинку.
Великі вікна прикрашали вітражі.

Білочка Мілочка гуляла на сусідній галявині. ЇЇ горішки-ліщинки перетворилися в музичні інструменти для зайчика Тишка. А заяча мотузка стала гарною скакалкою для неї і лиски Іриски.
- А ходімо до мене, матуся пиріг спекла, - запропонувала білочка.
Лиска та зайчик ледь встигали за подружкою.
- Ось ми і вдома, - нарешті сказала Мілочка.
Тишка й Іриска оглядали гніздо. Тут вони знайшли...

Мишка сиділа біля свого ліжечка і перебирала скарби. Ось гілочка від дуба - раніше на ній висіли три жолуді і листочок, але жолуді вона зірвала, коли хотіла погратися ними, як м'ячиками, а листочок розсипався від старості. А це корінець від сосни - на ньому можна кататися як на човнику по джерелу, як на санчатах по снігу. І жолуді-м'ячики, і мотузка-гойдалка...