Ніхто не знає, далеко чи близько, насправді або лише у мріях, але розказують, що існувало Пряничкове королівство.
Довкола справжнього пряникового палацу розсипались вулицями солодкі з розписаними стінами та різнокольоровими віконцями будиночки.
Поруч росли ялиночки і дерева, що пахли корицею.
А на небі світили зірочки.

Прийшла Зима. Скувала товстим льодом річки, замела -запорошила поля, вкрила білими шапками сосни, а шубками ялинки. Поважні дуби також снігові жупани одягнули.
Холодно стало, морозець аж до кісток пробирає.
-- Пора на Південь! Полетіли на зимівлю!
Зібралися снігурі швиденько та й рушили.
А найменшого свого товариша забули.

Маленька Оксанка розбирала іграшки, подаровані їй на трьохріччя.
Серед інших лежала коробочка з намальованим лікарем.
-- Ура, в мене є справжній лікарський набір!
Дівчинка відкрила валізку, а звідти на підлогу посипались і градусник, і тонометр, стетоскоп, колба, дзеркальце лора...
А з самого верху лежав Укольчик.
І, хоч він юув пластиковий, маленька все рівно розплакалась.

Ранок у бібліотеці того дня почався не з сонних потягувань сторінок на полиці, а з метушні.
Поки зазвучала музика і оплески, книжки переставляли, поправляли і знову переставляли.

Це було високо в горах,
Як лягли на них тумани,
А бадьорий білий коник
Віз по справах діда Йвана.
Як пішли обідать вівці,
Наймолодша заблукала,
У тумані ніч не видно,
Ні загону, ні кошари.
"Бе! Бе! Бе! Я тут згубилась."
Песик біг допомагати,
Але в сивій сплячій хмарі
Він не знав, куди й рушати.
"Гав, сюди, ми тут, маленька,
Гав, не бійся, віднайду
І тебе скоріш до неньки