Мала лиска лисеняток,
Не любили вони спати.
-- Глянь, матусю, й досі сонце
Світить у моє віконце!
-- Я ще кашку не доїла!
-- А я юшку не допила!
-- Колискову заспівай!
-- Казку нову прочитай!

А Лисичка схитрувала,
Рудим хвостиком вкривала,
Й "Люлі-люлі" заспівала.
В нірці вже панує тиша,
Лиш газдує поруч миша.

Та найменше лисеня
І сіреньке мишеня
Тишком-нишком повтікали,

То було тоді, коли Сонце вже раніше сідало і пізніше вставало, а клени стали не тільки зелені, а ще жовті й червоні.
Якось вранці Дід Іван на Конику поїхав геть далеко в гори.
А що там робити? Сіно косити, в лісі гриби збирати, щоб потім юшку варити.
Забув лиш Дід загін зачинити.
Набігла на полонину хмара, нагнала сивого туману.
Вийшли вівці попастися, а й ніг своїх не бачать.

Був день перед відкриттям.
Вранці бібліотекар поклала до розмальовок ще дві новенькі.
І, поки вона доробляла стелаж-виставку, з новенькими почали знайомитись.
-- Прошу бути обережнішими, -- сказала розмальовка, яка опинилась знизу. -- Вас багато.Можете й попадати.
Тільки її ніхто не чув, всім було цікаво, кого до них принесли.

Богданчик сидів осторонь. Він мав кілька хвилин перепочинку, тому уважно дивився, як дорослі побратими тренують володіння шаблею.
Хлопчик, маленький та худенький вже й на пам'ятав часу, коли жив за Січчю.
Мама його згадувалась теплом і запахом молока. Але молода жінка занедужала холодною зимою. Та й згасла, наче вогонь в печі.
Батько ж, вільний козак, забрав з собою сина на Січ.

На високій-високій сосні, звідки видно було цілий ліс, у дуплі жила сім'я білок.
У батьків було п'ятеро маленьких руденьких білченят.
І все було б просто чудово, якби вона не любили пустувати.
Крихітки ще без батьків з домівки не виходили, а сидіти у дуплі було нудно, тому й знаходили малюки собі заняття.