Серед високих гір чи широких ланів, біля швидкої річки або спокою ставка стояла собі хатинка.
Біленька, чепурна.
І жила там господиня, яка дуже любила квіти. Великі та маленькі, червоні, білі, блакитні цвіли вони в саду з ранньої весни до пізньої осені.
Господар тримав пасіку. Але, крім бджілок, у квітник полюбляли й інші комахи заглядати.

Жили собі дід та баба.
Якось дід і просить:
-- А спечи нам, бабо, колобка.
Глянула старенька, що у неї борошна нема, пішла до сусідки позичати.
А в тої Курочка Ряба якраз яєчко знесла, то й яйце до борошна поклала.
Повертається баба, а по вулиці Коза Дереза з діжкою молока йде, то й ним поділилась.
Замісила вона тісто та пішла на город. А там вже полуниця достигла.

Якось вранці попід тином
Знайшла Мілка їжачка.
Та, сповити, мов дитину,
Хоч хотіла, не змогла.
-- Будеш ти мені малятком,
Погойдаю я дитятко,
Тихо-тихо заспіваю,
Спи, малий, вже, баю-баю.
-- Не матуся і не татко,
Не твоє я, їжачатко.
Аж за тином, в тому лісі,
Їжачки живуть у глиці.
Відпусти мене, благаю,
Не співай для мене "баю".
-- Дай, хоч молочка наллю,
Чи грибами пригощу?

Жила на світі Сонечка. Жвава і весела дівчинка.
Одного весняного ранку, коли сонечко через шибку збудило Соню, а в садок йти не треба було, бо вихідний, вона відкрила сонні очі і зраділа новому дню.
Батьки пообіцяли піти до парку.
Туди й попрямували після сніданку. Дівчинка вибігла на галявину з кульбабками.
-- Як сонечка, -- подумала маленька.
Матуся нарвала квітів і сплела їй віночок.

Весна припливла по талому снігу, прилетіла на крилах перелітних пташок та прийшла вслід за тендітними пролісками.
Там, де вона ставала, знову зеленіла трава, якого куща чи дерева торкалась -- розпускались бруньки.
Заглянула красуня в сади -- вбрала цвітом вишню та аличу, абрикос та персик. Забіліли квіточки черемхи...