Прийшла весна. Вкрила рясним цвітом землю, розсипала квіточки по деревах.
А над ними залітали комахи -- червонокрилі сонечка з чорними цятками, працьоаиті бджоли, великі хрущі.
-- Дз-дз-дз, -- летів один над вихнею і абрикосою.
Думав, яку квітку вподобати, але пустотливий вітерець підхопив його на свої крила і заніс високо-високо.

Дощ припинився раптово.
Стало тихо-тихо.
Поки з якоїсь щілини не вилетіла муха.
І не почала голосно дзижчати.
Бібліотека сонно зустрічала з-за хмар сонце. Та перші лагідні промінці вмить всіх розбудили.
-- Десь на моїх сторінках дрімає казка, звідки взялося сонце, -- мовила невеличка книжка.
Всі, хто міг, повернулися в її бік.

Ранок розмалював небо помаранчево-рожевими фарбами.
На кущі за вікном заспівала, прокидаючись, пташка.
Книжки, що стояли у вікнах-вітринах зустрічали світанок.
Раптом найтовстіше книжка, що називалась народознавство, як вигукне:
-- Буде вітер, можливо, гроза!
Бібліотека ожила. Брошурка з народними прикметами почала згадувати, чи й справді.

Вранці серед напівсонних полиць почали ходити люди.
Спочатку вони розкривали коробки, уважно дивились туди, відносили знайдене між полиці...
-- Енциклопедії ми ставимо сюди.
-- Ні, давайте нижче, щоб наші маленькі читачі їх бачили.
І на невеличку полицю "гуп-гуп", вклались стосом товстезні книжки.

Полички пахли деревом і лаком. Вони стояли ряд за рядом і чекали. Іноді дрімали, коли їх обережно протирали ганчірки. Але, як тільки з будинку всі виходили, вони прокидались.
-- Як мені пощастило, що я найвища. Бачу все, що тут робиться!
-- А я найдовша. Цікаво, що на мене покладуть?
-- Зате я найтовстіша. І втримаю будь яку вагу.
Решта полись не встрявали у суперечку з "най".