Чи бачили ви колись фею? А русалоньку? Може ельфа?
Ні?
А вірите, що десь вони є насправді?
Вірте у диво, і воно обов'язково трапиться з вами.
Саме це й трапилось одного разу з дівчинкою Анютою, яка мріяла потрапити в гості до ельфів.
Якось білява дівчинка сиділа біля вікна.
За шибкою сяяли зорі і місяць, перетворюючи сніг у розсипані самоцвіти.

Десь далеко-далеко, серед мільйонів зірок жила зіронька Добра.
І мала вона лише одну планету супутницю -- Щастя.
Зовні вона була схожа на нашу Землю, з морями і океанами, островами і материками, з рослинами і тваринами.
А ще жили там люди. Такі як ми.
Тільки ті люди нікуди не поспішали. Малюки вранці встигали матусю пообіймати, тати цілували мам, а менші завжди слухались старших.

Пройшла вже золотиста осінь. Непомітно підкралась білосніжна зима і холоди-морози з собою принесла.
Ангелінка виглядала з віконця на ранковий снігопад.
--Матусю, пішли снігову бабу ліпити, в сніжки гратися, на санчатах кататися.
Дівчинка побігла до шафи, витягла колготочки, кофточку, штанці. Хутко почала одягатися.
І вже задумала куртку і шапочку натягувати...

Іграшки у коробці попрокидались -- їх знімали з найвищої полички у кладовці і несли до кімнати.
Першими на ялиночку розвісили сніжинки -- золотисті і сріблясті, з гострими чи заокругленими кінцями.

У затишній нірці, подалі від посторонніх ніжились в обіймах єнотиха зі своїм малюком.
Іноді вони переставали обійматися для того, щоб поласувати чимось смачним, або прогулятись яскраво-зеленим весняним лісом.
І, хоч малюк з кожним днем все сильніше виростав, та матусю від себе відпускати боявся.
Одного разу мама сказала: